Грузинська гостинність і неприступні вершини

“Миргород – Грузія- 2013” – так називалася туристсько-краєзнавча експедиція, з якої нещодавно повернулися миргородські туристи. Якщо раніше ми в основному обмежувалися подорожами гірськими районами і мали за мету сходження на вершини, то в цій експедиції значну частину часу присвятили культурній програмі та краєзнавчим заходам. Головною метою подорожі, яка знайшла підтримку миргородської міської та районної влади, було відновлення дещо втрачених зв’язків нашого краю з Грузією.
Дружба музеїв
Керівник експедиції Грузія 2013 В Л.Ніколаєнко)Напередодні старту подорожі ми зустрілися з директором Миргородського літературно-меморіального музею Давида Гурамішвілі Тетяною Діденко та представниками грузинської діаспори Полтавщини, яку очолює Рамаз Заркуа, разом поклали квіти до могили грузинського класика. На цих урочистостях заступник міського голови Антоніна Нікітченко передала нашій туристичній групі глечик із землею з могили Гурамішвілі та пропозиції міської влади до грузинських колег. Ми відвідали також село Зубівка, землі навколо якого в свій час належали Давиду Гурамішвілі й де на одному зі старих будинків установлено меморіальну дошку. В шкільному музеї зустрілися із Зубівським сільським головою Лідією Михайленко…
У Грузії вирішили розпочати подорож із малої батьківщини Давида Гурамішвілі. А народився він у селі Сагурамо, поблизу старовинного міста Мцхета, де зливаються стрімкі Кура й Арагві. Оскільки попередньо зверталися до Посольства Грузії в Україні, були впевнені, що на наш приїзд уже чекали. Заступник голови Мцхетського муніципалітету Інна Ахалбедашвілі провела цікаву оглядову екскурсію містом, акцентуючи увагу саме на місцях, пов’язаних із історією княжого грузинського роду Гурамішвілі. В одній із культових споруд знаходяться могили кількох предків знаменитого поета. У самому Сагурамо, на жаль, не зберігся його родовий будинок, але представники муніципалітету показали нам місце, де він стояв, і запевнили, що незабаром там встановлять символ пам’яті, а на урочистості з нагоди його відкриття обов’язково запросять і нас.
Усі ми вкотре замислилися про те, що на чужині, як і Давид Гурамішвілі, прожила останні свої дні велика українська поетеса Леся Українка. Грузинський поет похований в Україні, в Миргороді. А Леся Українка померла в Грузії, у містечку Сурамі. Щось містичне та символічне є в тому, що обидва видатних представники своїх народів пішли за межу вічності в один день, хоч і розділений багатьма десятиліттями – серце Давида Гурамішвілі зупинилося 1 серпня 1792 року, Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) відійшла в кращі світи 1 серпня 1913 року. Отож саме у перший день останнього літнього місяця з’їжджаються українські грузини в Миргород, щоб вшанувати пам’ять видатного земляка, а грузинські українці збираються в містечку Сурамі біля музею
та пам’ятника Лесі Українці. Подібні міркування “підказали” нам  ідею налагодити дружні зв’язки між музеями у Миргороді та Сурамі, й вона відразу ж зацікавила грузинських колег, тож має всі шанси перерости у недалекому майбутньому в плідну дослідницьку й мистецьку співпрацю.
У грузинському містечку ми затримались на два дні, розташувавши свої туристичні намети прямо на подвір’ї музею. Директор цього закладу Лія Садрадзе та науковий співробітник Ніно Салагайа ознайомили нас із експозицією. Ми передали глечик із миргородською землею, сувеніри та офіційні пропозиції. А ввечері грузини продемонстрували свою славнозвісну гостинність за дегустацією напоїв та виголошенням численних тостів.
Перспективним підсумком перебування в Сурамі можна вважати пропозицію голови зборів Хашурського муніципалітету (до якого входить це містечко) Давида Ломідзе та голови комісії з освіти й культури місцевого органу влади Отара Хачідзе про встановлення побратимських зв’язків між нашими містами та районами. Звісно, ми зобов’язалися передати цю пропозицію представникам миргородської влади.
Підступна й
прекрасна Лайла
Спортивна частина експедиції проходила територією Грузії, яка зветься Сванетією. Це самобутній, надзвичайно живописний край, у якому живуть дуже гостинні люди. У містечку Местіа ми знову були захоплені культурною програмою подорожі. В одній із численних кількавікових сванських башт, що, немов гриби, колоритно прикрашають гірські краєвиди на чолі з легендарною горою Шуба, відвідали музей видатного грузинського альпініста Михаїла Хергіані. Екскурсію провела одна з його сестер. Із директором місцевої школи домовились про спільні туристські походи по Кавказу грузинських та українських школярів влітку 2014 року. А потім із рюкзаками за плечима вирушили в гірський похід, основною метою якого було підняття прапора Миргорода на найвищій точці Сванетського хребта – горі Лайла, висота якої – 4008 метрів.
Спочатку здолали технічно досить простий, але занадто розтягнений перевал Чіжді, з якого відкривається чудова панорама Лайлинського льодовика, в “кишені” лівобережної морени якого й запланували ночувати. Тут стежка закінчується, тож ми наготували наявне альпіністське обладнання, вийняли льодоруби, надягли страхувальні системи та “кішки”, зв’язалися мотузкою і вирушили вперед і вгору – на льодовик. На перевалі Джварі, який сягає 3450 метрів у висоту, в безмежному сніжно-льодовому морі знайшли скельно-осипний клаптик, на якому й прилаштували намети. Вночі дощ змінився снігом, ранкова мряка та туман настрою не додали. У нас були з собою точні топографічні карти, тож ми вирішили рухатися за компасом. Але хвилин за 20 повернулися назад, у намети, адже дощ значно посилився і добре нас намочив. Пару годин провели в очікуванні, однак туман не розсіювався. Раділи хоча б тому, що трішки вщух дощ. Наважилися на другу спробу продовжити дорогу. Іноді в розривах хмар можна було розрізнити вершини. Ці моменти ми використовували для коригування напрямку. Співробітники миргородського МП “Контакт” (при підтримці його директора Олександра Карпенка й відбулася експедиція) В’ячеслав Літош та Валентин Нікулін одного разу навіть встигли розгорнути прапор свого підприємства й сфотографуватися на фоні вершин.
Підійшли під скельний гребінь. Підйом на нього навіть у “кішках” виявився значно складнішим, ніж можна було уявити. Осипні скелі руйнувалися від дотику, скельний гак як слід не тримав. Із наростанням крутизни з-під ніг все частіше підступно зривалися кам’яні брили. Вниз краще було не дивитися, під ногами все продовжувало пливти й рухатись, немов живе, тож місця для надійного кріплення не можна було знайти. Перша зв’язка з великими труднощами видерлася на гребінь. Погляд вниз із висоти декількох поверхів приголомшував. Іншим учасникам довелося дати “відбій”. Тобто трійка, вже не маючи варіантів, продовжила шлях по гребеню. Дякувати долі, верхня його частина дозволила зробити це з одночасною страховкою. А іншу частину групи, яка залишилась на льодовику, далі повів учитель Біликівської ЗОШ Валерій Омеляненко. І їм також було тяжко. Відморожені пальці на ногах, зрив “кішок” на сніжно-льодовому схилі, застосування щойно вивченого прийому із самозатримання льодорубом – одне слово, випробувань для першої вершини було більш ніж достатньо.
Далі вже здавалось, що всі шляхи ведуть лише вниз, вершини в тумані не окреслювались, і навігатор чітко зафіксував показник “4008 метрів”, отже, вершина Лайли Центральної, найвища точка Сванетського хребта, таки досягнута. Як нагорода за подоланий шлях у невеличкому вікні-просвіті між хмарами показався пік Лайли Південної, на фоні характерного профілю якої ми й устигли сфотографувати прапор рідного Миргорода.
Це той самий прапор, який під час започаткування постійно діючої експедиції “Прапор Миргорода на вершинах світу” гуртківці Миргородської станції юних туристів підняли спочатку на найвищій точці Миргородського району (178 метрів), поблизу села Комишня, далі – на найвищій точці Полтавської області (202 метри), неподалік селища Опішне Зіньківського району. Пізніше 20 педагогів Миргородської ЗОШ № 1 на чолі з директором Валентиною Фененко (до речі, вона тепер збирає школярів, щоб підняти цей прапор на Лайлі влітку 2014 року) підняли його над найвищою точкою України, підкоривши гору Говерлу (2062 метри) у Карпатах. 2010 року одинадцять миргородців підняли прапор Миргорода на висоту 5642 метри, на найвищу точку Європи – гору Ельбрус на Кавказі. Саме там, на вершині, відзначила свій 71-й день народження ветеран миргородського туризму Анастасія Дойнікова. А в 74 роки вона наважилася штурмувати ще й Казбек. Як на Ельбрус у 2010-му, так і на Казбек цього літа піднялися й випускниці Миргородської ЗОШ № 9, вихованки Миргородської міської станції юних туристів, кандидати в майстри спорту з туризму Женя Дерика та Аня Пуха.
2011 року разом зі своїм напарником, теж миргородцем, Миколою Ніконовим прапор Миргорода ми підняли у найвищих горах світу – Гімалаях у Непалі. Стяг замайорів на Айленд-піку (6184 метри) та Кала-Потарі (5555 метрів). Боюсь зурочити, але на осінь 2014-го миргородці знову планують подорож у Гімалаї.
(Далі буде).

Василь НІКОЛАЄНКО
Директор Миргородської міської станції юних туристів

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.