Олег Міщенко: “Обрав “Ворсклу” і дуже радий цьому”

Порівняно недавно лави полтавської “Ворскли” поповнив атакувальний півзахисник Олег Міщенко. За короткий проміжок часу він став одним із кращих гравців та лідером команди.
– Олеже, ти граєш під 99 номером. Чому вподобав саме цей номер?
– Мій тато раніше теж грав у футбол, на обласному рівні, й у нього був номер 9. Звісно, в мене теж “дев’ятка” стала улюбленим номером. Я грав під цим номером і в “Динамо”, і в “Говерлі”. Коли прийшов у Полтаву, цей номер вже був зайнятий, тому вибрав 99.
– Не жалкуєш, що перейшов саме у “Ворсклу”?
– Ні в якому разі. В мене було кілька варіантів, навіть запрошували до Росії, але я обрав “Ворсклу” і дуже радий цьому. Полтава – надзвичайно гарне місто. Наша команда – чудовий, а головне – дружний колектив. Тому я ні на хвилину не сумніваюсь в правильності свого вибору.
– На який термін ти підписав контракт?
– На два з половиною роки.
– У своїх діях ти більше імпровізуєш чи в тебе є чітке завдання на полі?
– Тренер Василь Сачко просить гравців простіше грати у захисті, в середині поля, а перед штрафним майданчиком суперника – творити. Передбачити ситуацію неможливо, вона змінюється щосекунди, тому шаблонна гра просто недопустима.
– Головний тренер “Ворскли” сам у минулому – нападник, тож він і вас налаштовує більше на атакувальну гру? Раніше “Ворскла” грала від захисту, здебільшого на контратаках, можливо, тому і мало забивала? Ти пам’ятаєш “Ворсклу” того періоду?
– Звісно, пам’ятаю. Зараз тренер багато уваги приділяє атакувальним діям, навіть після гри приходить і каже, що вдарили, приміром, по воротах 20 разів, влучили 8–10, треба приділити цьому увагу. І ви могли помітити, що “Ворскла” вже більше забиває, це – заслуга тренера.
– Але ж і гравці, знаючи про невисоку точність ударів, якось додатково відпрацьовують ці компоненти?
– Так, гравці передньої лінії обов’язково відпрацьовують. Більше того, вся команда тренує удари. На недавньому аналізі гри ми дивились статистику: майже кожен гравець хоч раз, але бив по воротах. Це говорить про те, що вся команда націлена на атакувальні дії і від кожного футболіста можна чекати результативного удару.
– Погодься, що у команди не все виходить так, як хотілося б багатьом. Як ти вважаєш, над чим треба попрацювати в першу чергу?
– Передусім потрібно додати холоднокровності, коли результат на нашу користь. Трохи солідності, адже нас вже починають боятися деякі клуби. І найголовніше – жодної недооцінки суперника. Якщо ми щодня робитимемо хоча б маленький крок вперед, у нас усе вийде. Не треба боятися суперника. Слід поважати, а не боятися.
– Тебе тепло прийняли полтавські вболівальники. А як ти ставишся до них? Чи не набридають фанати?
– Звісно, ні. Це дуже приємно, коли вболівальники приділяють тобі увагу. Я – не “зірка”, в мене немає “зіркової” хвороби, щоб відмовити людині в проханні автографа, сфотографуватися чи просто поспілкуватися. Зрештою, це також частина нашого футбольного життя. Єдине – в мене є такий невеличкий ритуал: коли перед грою йду з автобуса до стадіону, всім кажу, що будь-які запитання – після гри.
– Хотів би зіграти за збірну України?
– Мабуть, кожен футболіст-українець мріє зіграти за збірну. Я грав за молодіжну збірну, за юніорів, але головна мета – це основна збірна. Кожен гравець хоче прикласти руку до серця, заспівати гімн на футбольному полі. Це – велика мрія.
– Олеже, як і де ти починав свій шлях у великий футбол?
– Я родом із невеличкого містечка на Харківщині, там жив до 11 років. Завдяки моєму татові з 8 років почав займатись футболом – він возив мене на тренування в Харків у дитячу школу “Металіста”. Коли я народився, тато сказав: “Народився футболіст”. Він вкладав у мене все – і душу, і фінанси, і весь свій вільний час. З 7 до 11 років я був у “Металісті”, мене побачили селекціонери з київського “Динамо” і запропонували приїхати на перегляд. Врешті, я там і залишився.
– Скільки тобі було років на той момент?
– 11 років. З того часу я почав жити самостійно, переїхав до Києва, в академію Лобановського. До 18 років був у “Динамо”, пройшов дитячу школу, потім грав за “Динамо-2”, за дубль першої команди. Але згодом трапилось так, що один агент задурив мені голову, фактично примусивши не продовжувати контракт із “Динамо”, і я вибув із команди…
– Хто був твоїм першим тренером?
– У Харкові моїм першим тренером був Юрій Григорович Зінченко. Потім у “Динамо” тренувався в Олександра Олександровича Лисенка. Ця людина колись тренувала Андрія Шевченка, тож я пишаюсь, що займався саме у цього тренера.
– Цікаво, а як ти опинився в італійській “Ромі”?
– Я тоді тренувався з дублем донецького “Металурга”, до нас на стажування приїхали молоді тренери з Європи, і з ними було кілька агентів. Мене помітив один італійський агент. Після гри він запропонував поїхати з ним до Італії, і я погодився. Єдине, що повинен був зробити, – дізнатися свою вартість як гравця. Керівництво “Металурга” начебто пішло мені назустріч, сказали – їдь, не переживай, доводь, що ти вартий того, щоб грати в Італії. І встановили мені вартість 300 тисяч євро. Я пробув у Італії майже 3 тижні, зіграв один тайм проти команди з ОАЕ – начебто все складалось добре. Повернувся в Україну, і за кілька днів мені зателефонував агент із Італії і повідомив, що угода не відбудеться. Виявилося, що моя ціна збільшилась у 10 разів, італійців це не влаштувало. Отак я втратив можливість грати в Італії.
– Можеш порівняти атмосферу в “Ромі” з атмосферою інших команд? Можливо, якісь відмінності у тренувальному процесі?
– Я був там не під час зборів, тому мені важко казати про якісь відмінності. Тренування там тривало близько 45 хвилин, фізичних навантажень дуже мало – переважно робота з м’ячем, квадрати, удари.
– А що тебе найбільше здивувало?
– По-перше, вражає різноманітність ударів – вони дуже ретельно працюють над технікою. По-друге, ставлення вболівальників, преси. Кожне тренування у прямому ефірі транслюється по телебаченню, до того ж завжди на трибунах під час тренування є 500–700 вболівальників. Культура вболівання там на дуже високому рівні, й це гідне поваги.
– В Україні у тебе гарні стосунки з тренером Олександром Севідовим. Коли закінчувався строк твоєї оренди в “Говерлі”, приблизно в цей же час Севідов теж залишав клуб. Чи були варіанти піти разом із ним у “Карпати”?
– На той момент, коли в мене виник варіант із “Ворсклою”, Севідов вирішував питання з власником “Говерли”, і ніхто не знав, чим це закінчиться. Тому я не міг піти за ним. Лише через два тижні Севідов знайшов роботу, але в мене вже була підписана угода з “Ворсклою”.
– Чим відрізняється тренувальний процес у “Ворсклі” й, скажімо, у “Говерлі”?
– У “Ворсклі” тренувальний процес більш гармонійний. І теорія, і техніка, і удари, і тактика. Більше фізичних навантажень, бо ми повинні легко відбігати 90 хвилин і при цьому не розгубити ігрових якостей.

Андрій ДОМНЕНКО
Володимир ГОЛУБНИЧИЙ
Журналісти

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (2 оцінок, оцінка: 5,00 з 5)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.