Великою мірою завдячуючи саме Богдану Івановичу Ханенку та його дружині Варварі Николівні, дочці відомого цукропромисловця й мецената Николи Артемійовича Терещенка, в 1904 році було відкрито (офіційно) Київський художньо-промисловий і науковий музей (нині – Національний художній музей України). У 1919 році за декретом радянської влади на основі зібрання Богдана Ханенка, до якого входили твори західноєвропейського й східного живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, в Києві було створено Музей Західного і Східного мистецтва. Нині це Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків, який є найбільшою скарбницею світового мистецтва в Україні. У ньому зберігається багато експонатів, володіти якими мали б за честь найвідоміші музеї світу.

Народився Богдан Іванович в сім'ї колезького секретаря Івана Івановича Ханенка та Катерини Богданівни Нілус у родовому маєтку по батьковій лінії на Чернігівщині. Середню і вищу освіту здобув у Москві. 1871 року  закінчив Московський університет зі ступенем кандидата права. У 1873 році переїхав до Петербурга, де почав службу в департаменті юстиції на посаді мирового судді. Невдовзі одружився на Варварі Терещенко, дочці відомого цукропромисловця й мецената Николи Артемійовича Терещенка. У своїх мемуарних записках згадував, що округ, де він служив, розташовувався поблизу відомого Апраксиного двору, на якому торгували антикваріатом. Саме відтоді в молодого подружжя з'явилися перші особисті знайомства з петербурзькими антикварами та виник інтерес до колекціонування. У Петербурзі ними були придбані полотна італійців Ладзаріні, Франческіні, голландця Венікса, нідерландця П. Брейгеля-молодшого.

З 1876 року Ханенки продовжили збирати свою знамениту колекцію у Варшаві, де Богдан Іванович служив в окружному суді. Відвідували престижні аукціони, виїжджаючи заради цього до Відня, Мадрида, Рима, Берліна. Купували картини й предмети старовини, скульптури, вироби художньої промисловості… Вийшовши у відставку в 1881 році, Богдан Іванович з дружиною повернулись до Києва. Цікаво, що для перевезення картин на Батьківщину в поїзді їм знадобилося піввагона.

У Києві Ханенко не тільки продовжує опікуватися мистецтвом, а й стає знаменитою фігурою у фінансових і торгових колах.  З 1892 року він – директор-розпорядник, а потім  – голова правління Південно-Російського Товариства сприяння землеробству ("Землеробський синдикат"). З 1896-го – директор-розпорядник і голова правління Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків.

У 1894 році в Києві було прийнято рішення про створення міського музею. Зібравшись разом з представниками влади, відомі меценати, серед яких були  Терещенки, Бродські, Василь Симиренко, наділили Ханенка головними повноваженнями у цій справі. Склавши статут музею, він очолив будівельний комітет й особисто просив допомоги у Миколи II, для поповнення майбутнього музею експонатами проводив розкопки за свої кошти в Київській губернії. У 1904 році, на момент відкриття, Київський художньо-промисловий і науковий музей мав 3145 експонатів. 

Перша світова війна змусила Ханенка евакуювати найбільш значну частину колекції в Москву. У цей час Богдан Іванович уже тяжко хворів, у 1916 році хвороба загострилась, і він склав заповіт, в якому передав у дар Києву свою колекцію. Наступного року написав ще один документ, за яким заповів музею всі свої капітали. Не стало великого подвижника 26 травня 1917 року.

Поверненням картин з Москви опікувалась Варвара Николівна. Після смерті чоловіка вона передала їхню особисту колекцію разом з будинком та бібліотекою у власність держави з головною умовою – музей повинен служити справі освіти і стати загальнодоступним. Однак тоді країна вже була в "жорнах" більшовицької революції, тож на долю цієї сильної жінки випало ще чимало випробувань – "експлуататорку" виселили з її власного будинку, останні дні життя вона перебивалася в комірчині своєї покоївки Дуняші. Варварі Ханенко було відмовлено навіть у праві на продуктовий пайок. Померла вона в 1922 році й була похована у Видубицькому монастирі, поруч з могилою чоловіка. Довгі роки на могилі подружжя Ханенків стояв хрест зі скромним написом: "Ханенкам від Дуняші".

…Тривалим і тернистим був шлях повернення історичної правди про подружжя меценатів. Тільки наприкінці минулого століття, з нагоди 150-річчя від дня народження Богдана Івановича Ханенка, київському Музею Східного і Західного мистецтва повернули історичну назву, заповідану його засновниками, відтоді музей носить ім'я Богдана і Варвари Ханенків. Минулого року музею надано статус національного.