У 2012 році вийшла книга "Ми ще повернемось" (Київ–Вінниця, Історичний клуб "Холодний Яр", серія "Отамани ХХ століття") зі спогадами про Ю.Горліса-Горського, а також з його повістями, поезіями, листуваннями. У книзі йдеться про те, що "доля цієї людини була настільки бурхлива, закручено-звивиста, жорстока і милосердна, що найрізноманітніші чутки про Юрія кружляли ще півстоліття після його таємничої смерті в 1946 році" і що "Юрій Городянин-Лісовський прожив не життя, а пригодницький роман". Ось лише окремі життєві обриси цієї постаті, виписані у вищезазначеній книзі: "хорунжий Кабардинського полку Кавказької кавалерійської "туземної" дивізії, півсотенний Богданівського полку, "кармелюківець", "болбочанівець", чорний запорожець, заступник отамана полку гайдамаків Холодного Яру, "совєтський міліціонер" у Кам'янці, співробітник Повстансько-партизанського штабу генерала Тютюнника, подільський підпільник, терорист-експропріатор, "наш чоловік в агентурному відділі Подільського губернського ҐПУ", багатолітній політичний в'язень та пацієнт-симулянт психіатричних лікарень, старший санітар Лук'янівської в'язниці, автор споминів, драматург, видавець, фотограф, учитель, журналіст Німецького радіо, шинкар, агент абверу, можливо, й польських спецслужб, диверсант-парашутист, співредактор української газети, помічник англійської розвідки…" "Незбагненні шляхи Аллаха! Мені доводилося в своєму житті бути багато ким – поетом також", – писав Юрко в передмові до своїх "Тюремних поезій".

Його ув'язнювали більшовики, румунські прикордонники та гестапівці. Сидів він і за польськими "дружніми" дротами. Його розстрілювали, а він тікав. Друзі двічі проводили по ньому панахиду, а він виривався з обіймів смерті.

Володимир Скуйбіда визначив Юрія як вояка-фронтовика, вояка-партизана, революціонера-підпільника та революціонера-в'язня.

 Друга наукова конференція, присвячена 115-й річниці з дня народження Юрія Горліса-Горського, відбулася у Решетилівці         14 січня ц.р. Вона була організована Полтавським обласним медіа-клубом та Решетилівською районною організацією ВО "Свобода" і теж зібрала багатьох небайдужих людей. Керувала роботою конференції журналістка, президент обласного медіа-клубу Людмила Кучеренко. На конференції виступили професор Кременчуцького національного університету імені М.В. Остроградського Ганна Капустян, доцент Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Віктор Закалюжний, краєзнавець, заступник голови Полтавської обласної спілки літераторів Валентин Посухов, голова обласної асоціації "Громадянське суспільство" Володимир Степанюк, учитель, поет і художник із Кобеляччини Сергій Коломієць, депутат Решетилівської районної ради Григорій Новосядлий, перший секретар Решетилівської районної організації Соцпартії Олександр Тринчук, голова Решетилівської ГО "Антикримінальний вибір" Антоніна Стучилова та інші.

Шкода, що на захід не змогла прибути  66-річна донька Ю.Горліса-Горського Лариса Лісовська. Вона була найповажнішою гостею конференції у Демидівці. Жінка, живучи у США, приїхала в Україну, щоб долучитися до увічнення пам'яті батька. Вона народилася в Німеччині за два дні до його смерті. 20 років працювала вчителькою в Англії, потім "подорожувала світом", навчаючи дітей англійської в Таїланді, Кореї, Непалі. В Україну приїздила кілька разів. А нещодавно переїхала до Львова.

Цікаво, що самі демидівці поки що не знаходять офіційних підтверджень про тутешні корені Ю.Горліса-Горського. Сільський голова Василь Ярема, до якого ми звернулися, поінформував:

– Дізнавшись про конференцію, сільська рада "підняла" архіви, господарську книгу, опитала старожилів, щоб зібрати хоч якусь інформацію про невідомого земляка. Але жодних даних про це не знайшли. Тоді засумнівалися, чи саме з нашої Демидівки ця людина, адже в області сіл під такою назвою декілька. Люди по-різному ставляться до раптової появи нової постаті в історії Демидівки…

Поцікавилися ми й у місцевого господарника Віктора Городянина, чи має він, як однофамілець, якісь родинні зв'язки з Юрієм Городянином (Горлісом-Горським). Віктор Павлович відповів: "Донедавна нічого не знав про цю людину. Зараз знаю, але про те, що ми якісь родичі, немає жодних відомостей".

Сподіваємося, згодом усі білі плями у цій історії набудуть чіткого забарвлення…