Цей документ по суті визнавав існування автономної Української держави – республіканську політичну систему, власну територію, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, судову владу, організацію війська. Загальна кількість козацького реєстрового війська визначалася у 60 тисяч осіб; право самостійних зовнішніх зносин, своя фінансова система – все це було зафіксовано у згаданому документі. Під актом Переяславської Ради Богдан Хмельницький і старшина розуміли насамперед рівноправний військово-політичний союз, який дасть змогу нарешті закінчити тяжку боротьбу за незалежність від Польщі. В історичних умовах середини XVII століття рішення Переяславської Ради відповідало інтересам України.

Втім, історики і досі не дають однозначної оцінки суті Переяславської угоди та “Березневих статей”. Одні вбачали в ній унію двох держав (В.Сергеєвич); другі – васальну залежність України від Росії (В. Мякотін, М. Грушевський), треті – як автономію України у складі Росії; четверті – військовий союз двох держав (В. Липинський), п'яті – возз'єднання українського та російського народів (більшість радянських істориків). На думку українського історика О.Алановича, договір не був для нас “ні трагедією, ні ганьбою”. О.Бойко, даючи свою оцінку цій події, робить висновки, що “як би не оцінювався українсько-російський договір 1654 року, цілком очевидно, що кожна зі сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів”.

Дослідники доби Хмельниччини порівнюють здобутки гетьмана України з досягненнями таких непересічних особистостей XVII століття, як Олівер Кромвель в Англії та Валенідтайн у Богемії. Зокрема О.Оглоблін про роль Хмельницького в історії Української держави пише так: “Яку б ділянку громадсько-політичного життя не взяти, Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату”. М.Грушевський називає його “людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями… Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життя, і Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм української історії”. “Хмельницький став керівником визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів”, – писав Іван Крип'якевич. А Д. Дорошенко зазначав, що “він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища”.

“Будь славен вовік, о муже ізбранне, Волности отче, герою Богдане!” – ці слова належать видатному філософу Григорію Сковороді.

Безперечно, Богдан Хмельницький був видатним політичним діячем, який об'єднав у єдиному визвольному русі різні суспільні сили, він ніколи не відмовлявся від своєї мети – звільнення України від іноземного поневолення. Тому головним здобутком Богдана Хмельницького була Українська держава.

Зрозуміло, поглиблення дружніх стосунків із Росією – нашим найближчим сусідом – є актуальним і понині. Навколо цієї теми нерідко виникає чимало різного роду політичних спекуляцій. Але ж бо варто пам’ятати, що ми викохані в одній колисці, маємо схожі мови, єдину православну віру й історію, що почалася з Дніпрових витоків й тісно переплелася у віках.

– Сьогоднішня Україна переживає складний і найбільш відповідальний період у своїй історії – період розбудови суспільства, що базується на принципах демократії та ринкової економіки, – наголошує заступник голови – керівник апарату обласної державної адміністрації Валерій Пархоменко. – Український та російський народи поєднує довгий спільний історичний шлях, на якому були і взаємодопомога, і спільно пережиті драматичні події. Росія – потужна світова держава і сусід України, тому вона є важливим політичним та економічним партнером Української держави, а російський народ є етнокультурно близьким українському. Україна і Росія, як дві сусідні суверенні країни, країни, що мають багато спільного в історичній долі своїх народів, завжди були і залишатимуться залежними одна від одної. Ця обопільна залежність значною мірою детермінує наш суспільний прогрес і у майбутньому. Активні економічні та гуманітарні відносини з сусідніми країнами відкривають для нас найширші можливості державного та національного самоутвердження України в Європі та світі.

Нині, маючи власну державу, Україна мусить повною мірою використати державотворчий потенціал свого народу, скористатися своїми геополітичними та геоекономічними перевагами за критерієм власних національних інтересів.

Потрібно чітко визначити потенціал можливостей у наших відносинах з Росією. Ці можливості даються нам нелегко, протягом минулого десятиліття вони були і ще довго лишатимуться найскладнішими в усьому комплексі зовнішньополітичних відносин нашої держави. Існують об’єктивні обставини, які треба враховувати. Мається на увазі не лише об’єктивність розвитку тісних економічних відносин, взаємозалежність у галузі науково-технічного та соціального прогресу, а й природна зумовленість ментальності наших народів, їхнього способу життя, найширших аспектів духовної та гуманітарної сфер, мови, культури, релігійних уподобань. Україна – багатонаціональна держава, і дуже важливим чинником є глибокі корені українсько-російських міжнаціональних відносин. Декілька століть ми жили в межах однієї держави, і тому необхідна глибока мудрість політичного керівництва й особливо інтелектуальної еліти, щоб утвердити оптимальні механізми сучасного цивілізованого суверенного розвитку наших країн і народів. Звісно, для цього потрібні час, взаємоповага, добра воля і терпіння.