Найдорожча відзнака

Цього року до них приєдналася ще одна нагорода: Указом Президента України Віктора Януковича за героїзм і самовідданість, активну участь у вихованні молоді, ветеранському русі Олександра Петровича Грущенка нагороджено орденом “За мужність” ІІ ступеня.

Але є серед цих численних відзнак ветерана одна, яка найбільш йому дорога, – це медаль “За відвагу”. Нею фронтовик був нагороджений у 1944 році.

Олександр Петрович зізнається: “Вкрай рідко таку нагороду вручали авіатехнікам. А мені довелося виконати важливе завдання командування, проявивши майстерність мінера, за що й був удостоєний цієї медалі”.

Пам’ять подумки переносить його в той далекий 1944-й. Їхній авіаполк дислокувався тоді на території Польщі. Всі бойові машини були вже готові до вильоту. І раптом трапилося непередбачуване: один із мотористів, щось налагоджуючи в кабіні штурмана літака-бомбардувальника, випадково натиснув на кнопку, яка скидає бомби. І всі десять бомб разом із вибуховими пристроями впали на землю під літак.

– На щастя, – згадує Олександр Петрович, – упали вони хаотично, не встигнувши перевернутися. Але негайно оголосили надзвичайну ситуацію. Всі інші літаки злетіли в повітря – подалі від небезпеки. А мене викликав до себе замполіт і поставив бойове завдання: знешкодити бомби.

Олександр Грущенко був тоді комсоргом ескадрильї.

“Хто, як не ти, виконає цю важливу роботу? – звернувся замполіт до молодого авіатехніка. – Бери інструменти й знешкоджуй”, – наказав.

– Я рушив до небезпечного місця, – хвилюючись, розповідає Олександр Петрович. – Ключем дуже обережно викручував детонатор із кожної бомби. Працював повільно, адже помилка коштувала б не тільки мого життя, а й життя інших. Ця робота тривала майже п’ять годин. Повернувся з неї повністю сивим…

Бойовий шлях Олександра Грущенка в авіації розпочався в 1942 році. Закінчивши школу молодших командирів, служив до кінця війни механіком із озброєння в 9-му гвардійському авіаційному Полтавсько-Берлінському полку дальньої авіації. Нашому землякові випала честь воювати в екіпажі легендарного льотчика, Героя Радянського Союзу Петра Юрченка. Від Олександра Грущенка залежав технічний стан бойової машини.

Часто доводилося працювати у надзвичайних обставинах: під Сталінградом стояли такі морози, що пальці в авіатехніків відмерзали. Першу медаль “За бойові заслуги” Олександр Петрович одержав за оборону Сталінграда. Воював він і в боях за визволення Ленінграда. Тоді трапилося так, що, коли літак Петра Юрченка йшов на посадку, фашистський винищувач зайшов йому в хвіст і розбив праве крило. Досвідчений льотчик зумів посадити машину біля лісу.

– А ми вже притягли літак на аер

одром, відремонтували, – згадує Олександр Петрович. – І знову бомбардувальник полетів на завдання…

Визволяв Олександр Грущенко і Полтаву. Авіатори ненадовго затрималися у місті над Ворсклою – переможний марш знову кликав їх далі, на Захід.

…Незважаючи на солідний вік – 92 роки, – Олександр Петрович Грущенко цього літа в числі п’ятьох українців – визволителів Сталінграда побував у Волгограді, на святкуванні 70-річчя початку Сталінградської битви. Враження від поїздки – найтепліші. Але, на жаль, із однополчан сьогодні в живих він залишився один…

Світлий погляд, сердечність, теплота душі й тепер вирізняють Олександра Петровича Грущенка з-поміж інших. Він, як і раніше, любить життя, людей, своє місто і живе цими почуттями.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.