“Я війну малювати не буду…”

Володимир Васильович якось пообіцяв, що малювати війну не буде, і все життя малює лише прекрасні пейзажі, портрети земляків, квіти.

19-річним юнаком він пішов на фронт, воював у складі 9-го танкового корпусу 1-го Українського фронту. Мав два тяжких поранення, дивом залишився живим і учасникам вернісажу довірливо розповів про той випадок у бою під Москвою 1942 року, коли, впевнений, від загибелі його врятувала тільки мамина молитва. Згодом він почув і звістку про звільнення Полтави, більше того – невдовзі солдатові пощастило побувати в рідному місті: його бойовий ешелон їхав через Полтаву, і командир роти дозволив побачитися з батьками. Він пройшов пішки з Південного до Київського вокзалу, де був рідний дім, через зруйноване, спалене, безлюдне місто. Мама як відчувала – в ту мить, коли він підійшов, виглядала у віконце. Про все це фронтовик розповідав тремтливим від сліз голосом. Це навічно в пам’яті, але цих спогадів він не малює. В його картинах сонячно, мирно, затишно – таким він хоче бачити світ.

З ювілеєм і з Днем Перемоги ветерана вітали заступник голови облдержадміністрації Олександр Коваль, заступник міського голови Світлана Порохня, колеги, друзі. А голова обласної організації НСХУ Юрій Самойленко повідомив, що Володимира Гнипу обрано почесним членом Національної спілки художників України. У виконанні дуету баяністів дитячої музичної школи №1 імені П.І.Майбороди Євгена Косенка та Вадима Міська звучали для Володимира Васильовича пісні його юності.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.