“Не дасте – відберемо”, або Як вилучали церковні цінності на Полтавщині у 1922 році

Спеціальний документ під грифом “цілком таємно” готувався у білокам’яній ще наприкінці 1921 року, але основні його положення були викладені у Декреті ВЦВК лише 16 лютого 1922 року “Про порядок вилучення церковних цінностей, які знаходяться в церквах і монастирях”. Через три тижні в Україні з’явилася вже постанова ВУЦВК від 8 березня 1922 року “Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим”, яка не тільки продублювала основні положення згаданого декрету, а й внесла до тексту ряд уточнень. Так, приміром, на теренах УСРР вилученню підлягали не лише вироби із золота, срібла та коштовного каміння, а й із платини, слонової кістки; цінності мали вилучатися не лише з церков, але і з монастирів, молитовних будинків, синагог, мечетей… За задумом влади, приховування від опису дорогоцінних предметів мало каратися примусовими роботами терміном до одного року з конфіскацією всього майна релігійних чи церковних організацій.

У доведених циркулярах Москва чітко визначала й терміни проведення кампанії – до 20 травня 1922 року, хоча було зрозуміло, що місячні терміни для таких масштабних операцій нереальні. У Полтаві до вилучення цінностей приступили, приміром, 23 квітня, у Ромнах – 16 травня, у Зінькові – 1 червня, у Гадячі – 7 червня. Офіційно кампанію було завершено до кінця червня 1922 року, хоча пограбування церков тривало й упродовж наступного року.

Вилучення цінностей відбувалося за певною процедурою. Усі предмети із дорогоцінних металів, які були зазначені в описах церковного майна та інвентарних книгах, складених до 1917 р., у присутності представників церковних громад точно описували, запаковували і заносили до спеціального протоколу, який підписували члени комісії від церковних громад. У разі відсутності якогось предмета складався протокол, який передавався слідчим органам для подальшого розслідування.

За архівними документами кампанія вилучення церковних цінностей носила переважно “мирний” характер. Духовенство хоч і зустріло постанову без особливого ентузіазму, проте не виявляло відвертої ворожості до дій влади. У Полтавській губернії було порушено лише 3 кримінальні справи при проведенні антицерковної кампанії. Найбільшого розголосу набув агітсуд над священиком Троїцької церкви м. Полтави В. І. Зеленцовим, якого звинуватили не тільки в антирадянській агітації, а й у зв’язках із Денікіним. Спочатку відомого священика засудили до розстрілу, згодом вирок замінили на 5 років тюрми, а в 1925 році його й зовсім амністували. Але не надовго. Священика ще двічі арештовували, а в 1930 році в Бутирській тюрмі В.І.Зеленцова розстріляли.

Намагаючись промовляти від імені народу, місцева влада прагнула заручитися підтримкою народних мас, залучала до заходів сільські сходки (відбулися у Полтавському, Костянтиноградському, Кобеляцькому, Миргородському і Роменському повітах), які одноголосно ухвалювали “Декрет про вилучення церковних цінностей”. Без адміністративного та силового тиску не обходилося, і сама влада зізнавалася, що в “обговоренні релігійного питання” у колах громадськості переважно брали участь червоноармійці та військовослужбовці 7-ї дивізії, члени профспілок.

Та не все проходило тихо й мирно. Переважна більшість полтавців не вважала релігію опіумом для народу, а сприймала духовні святині як цілющий духовний бальзам, особливо під час соціальних потрясінь. Тож спротив віруючих було зафіксовано під час вилучення церковних коштовностей у Преображенській церкві, Святоуспенському кафедральному соборі Полтави, у двох церквах Лохвиці, у селах Вовчок та В’язівок Лубенського повіту. Загалом же протягом 1922 року в різних місцевостях країни пройшло 1414 кривавих зіткнень членів комісій із віруючими. За підрахунками релігієзнавців, під час проведення кампанії в цілому по країні загинули у сутичках та були розстріляні за рішенням судів понад 8 тисяч чоловік духовенства та віруючих.

Відповідно до доповіді заступника голови Полтавського губвиконкому, начальника губвідділу Державного політичного управління (ДПУ) Е. Лінде кампанія вилучення церковних цінностей проводилося під такими гаслами: “необхідність вилучення”; “не дасте – відберемо”; “вимагаємо суворого суду над противниками вилучення”. Всього у Полтавській губернії в 1922 році з культових споруд (церков, монастирів, костьолів, кірх, синагог, молитовних домів) було вилучено: понад 320 пудів срібла, близько 2 кілограмів золота та золотих прикрас із камінням. Під час обшуку в Святоуспенському кафедральному соборі Полтави було виявлено цілий скарб коштовних церковних предметів, прихований ректором Полтавської духовної семінарії. Схованку цінних речей та грошей виявили і в Стрітенській церкві Полтави.

Під час кампанії кричущий факт трапився у містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту, де було зруйновано родинний склеп Апостолів у церкві Святого Спаса. У пошуках золота та срібла склеп було відкрито, червоні “шукачі скарбів” учинили акт наруги над домовинами з прахом гетьмана та інших небіжчиків. Їхню увагу привернули чотири персні, один із яких мав ініціали гетьмана, та хрестик. 

В Україні станом на 24 червня 1922 року було вилучено: золота – понад 3 пуди; срібла – більше 2850 пудів; чималу кількість коштовного каміння. Причому найбільшу частку до загальної “скарбнички” було відібрано у Харківській, Донецькій, Київській та Полтавській губерніях.

Про те, що допомога голодуючим не була головною метою під час проведення кампанії, свідчить затверджена директива ЦК РКП(б) від 20 березня 1922 року, в якій заборонялося замість коштовностей вносити їх вартість грошима або продовольством. Позиція центрального партійного органу чітко відстежувалася у звітних документах на місцях: “Весьма часто при изъятии ценностей местное население выражает настойчивые тенденции к немедленному обмену изъятого там же, на местах, на хлеб; тут, на местах, необходимо широко информировать население… о единственной возможности реализации его на хлеб только за границей”.

Загалом кампанія в Україні, й зокрема на Полтавщині, пройшла без особливого ентузіазму. На думку одного із очільників Полтавської губернії  Е. Лінде, окремі відповідальні працівники краю не приділили достатньої уваги цьому питанню, оскільки водночас займалися й іншими важливими справами: “провадили викачку продовольчих хвостів”, посівною кампанією, збором податків. Він також припустив, що у деяких повітах губернії могли траплятися факти зникнення коштовностей вже у дорозі під час доставки.

Масштабна кампанія щодо вилучення церковних цінностей не виправдала себе ні економічно, ні морально. За попередніми даними, за рахунок вилучених коштовностей можна було придбати 525 млн пудів хліба. Натомість за кордоном для голодуючих районів купили лише близько 3 млн пудів хліба. Решту коштів витратили на інші потреби. Тож лише незначна ча
стка цінностей була спрямована на допомогу голодуючим Поволжя.

Проведена кампанія здебільшого супроводжувалася грубим адміністративним тиском на віруючих, неприхованою войовничою пропагандою партійних функціонерів. Внаслідок насильницьких дій було втрачено безліч безцінних пам’яток нашої духовної культури.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.