До речі, в поточному році у “Колосі”, незважаючи на дефіцит вологи, адже останній дощ був аж на початку липня, кукурудза із власного насіння дала понад 90 центнерів із гектара, порадував господарів і соняшник, його зібрали близько 30 ц/га. Нині ж поля сільгосптовариства повністю підготовлені під майбутній урожай, виконано поверхневий обробіток грунту, посіяно майже 1000 гектарів озимої пшениці та ячменю. Щоправда, сходів на озимих посівах практично немає, а отже, весною все доведеться підсівати чи пересівати повністю, а це чималі затрати, які значно збільшать собівартість зерна. Продавати ж його за прийнятними для аграріїв цінами навіть при менших затратах зазвичай непросто. Цьогоріч, наприклад, зібравши ранні зернові, у “Колосі” продали зерно лише в регіональні ресурси та ще трохи, аби провести невідкладні платежі. Решту збіжжя зберігають у зерноскладах до ліпших часів, точніше, до підвищення ціни на нього.

– Минулої зими за пшеницю 6-го класу пропонували по 2000 гривень за тонну, нині ж хочуть зерно 2 – 3-го класів скупити по 1500 гривень, що практично – на рівні собівартості його виробництва. А за які ж кошти тоді має розвиватися сільгоспвиробництво? Та й у світі таких цін на продовольчу пшеницю немає, – бідкається Микола Нестеренко, керівник із майже 25-річним досвідом господарювання на землі. – У країнах Європи сільське господарство отримує дотацію від держави. В Україні ж, мало того, що останні два роки ми не отримали жодної копійки державної допомоги, так ще й відсутнє стратегічне планування. Від того й виникають такі проблеми з сільгосппродукцією, які уже були з овочами, картоплею й гречкою…

Варто зазначити, що ПСП “Колос”, яке забезпечує роботою 160 працівників, господарює самостійно й досить успішно. Скажімо, торік валове виробництво сільськогосподарської продукції склало понад 18 мільйонів гривень. По можливості тут оновлюють машинно-тракторний парк. Щоправда, здебільшого – технікою вітчизняного виробництва. Розрахунок за оренду земельних паїв торік по господарству становив 7% від вартості наділу. У цьому році вже видали по 2,2 тонни зерна та олію. Турботливо тут дбають і про соціальну сферу населених пунктів, де господарство орендує землі. Допомагають школі й дитсадку, всіляко сприяють вирішенню нагальних питань життєдіяльності місцевої громади…

Не може не турбувати досвідченого аграрія ситуація довкола запровадження ринку земель.

– Згідно з Основним Законом, Конституцією України, земля належить народу. Принаймні основне багатство країни має належати державі й аж ніяк не заїжджим товстосумам чи латифундистам усіх мастей, – переконаний Микола Нестеренко. – Відтак, саме держава повин­на бути контрольним покупцем землі. З огляду на сьогодення, зробити це практично не реально. Фермери й сільгоспвиробники, які нині обробляють землю, придбати її не зможуть, бо на це у них немає коштів. От вам і відповідь на запитання – хто ж її купуватиме? Як на мене, то в держави повинні бути інші стратегія й тактика стосовно аграріїв, інше ставлення до людей, які забезпечують продовольчу безпеку країни.