З відстані літ

Повернімося в сесійну залу Верховної Ради 24 серпня 1991 року. Виступи багатьох депутатів нагадували полум’яні промови народних трибунів. Дух мітингів і маніфестацій витав у парламенті. І все ж тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук зумів направити роботу засідання в конструктивне русло. Здоровий глузд перемагав. І навіть один із лідерів депутатської групи “239” Олександр Мороз виступив із закликом до своїх колег законодавчо затвердити об’єктивну реальність, що склалася в країні. Голова Народної Ради, старійшина депутатського корпусу академік Ігор Юхновський висуває пропозицію винести рішення парламенту про затвердження Акта про державну незалежність на всенародний референдум.

До трибуни, мікрофонів вишикувалася ціла черга, і здавалося, що кожен з депутатів прагне поділитися своїми думками. І ось на голосування виноситься єдина пропозиція: затвердити Акт про державну незалежність України. Хвилина – і на табло висвітлюється напис: “Рішення прийнято”. Проти проголосувало близько десятка депутатів. Оплески, які лунали в залі, мабуть, було чути і на київських вулицях, і всій Україні. Ми мали різні політичні переконання, життєвий досвід, але нас об’єднувало велике почуття відповідальності перед виборцями, перед нашим народом, перед майбутніми поколіннями.

Подібне довелося бачити, пережити ще раз, коли депутати затвердили Конституцію України. Саме в такі історичні моменти, за висловом Президента нашої держави Леоніда Кучми, нації стають народами.

Сім років у житті країни – коротка мить, у житті людини – досить значний проміжок часу. Він був сповнений здобутками і втратами. Нерішучість, половинчастість, а то й помилковість дій перших років спричинили пробуксовування політичних, економічних реформ наступного періоду. Але з часом стаємо рішучішими, мудрішими. Вчимося будувати і незалежну державу, і власне життя в ній таким чином, щоб бути не наймитами чи меншими братами, а господарями. І все ж нерідко доводиться чути нарікання на труднощі, певні сумніви у правильності обраного шляху. (Я не беру до уваги популістські заяви політиків певної орієнтації. Їх цілі і мета зрозумілі – влада. І на шляху до цього вони вдаються до нецивілізованих, м’яко кажучи, методів. Але ж народ не візьмеш на макуху…). Ці нарікання простих людей у переважній більшості справедливі. Але ж варто задуматися над тим, що якби не було 24 серпня 1991 року, хто знає, які б іще афганістани, чечні, чорнобилі, інші біди випали на нашу долю.

Кажуть, що людина не марно проживе свій вік, якщо посадить дерево, виростить дитину, збудує дім. Ми маємо реальну можливість побудувати власну державу. І хоч це важка і тривала робота, вона воздається сторицею і нам, і нашим дітям.

Петро КІВШИК,

народний депутат України

І і ІІ скликань.

(“Зоря Полтавщини”,

22 серпня 1998 р.).

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.