Зокрема з’ясувалося, що Кременчуцький завод дорожніх машин був причетний до випуску спеціальної техніки. Про неї заводчани детально розповіли у книзі “140 років. Літопис історії, трудової слави та сучасності”, яка вийшла в світ завдяки сприянню голови правління – президента ВАТ “Кредмаш” Миколи Данилейка.  Як стверджують автори часопису, саме ця продукція кардинально змінила обличчя заводу, рівень розвитку виробництва.

Усе почалося з того, що 1957 року на заводі з’явилися військові. На території підприємства організували військове представництво Міністерства оборони СРСР              № 425, замовником продукції виступило Головне ракетно-артилерійське управління. Завод мав освоїти випуск спецтехніки для заправки ракет.

Уже 1959 року було повністю спроектовано, а через рік – виготовлено й вироблено перший агрегат для заправки ракет окислювачем 8Г134. В офіційній документації цю продукцію так і називали – “Агрегат”. Спеціалісти здійснювали ревізійні огляди цих агрегатів, проводили учбові заправки, навчали бойові розрахунки у підрозділах ракетних військ. У Байконурі на космодромі “Енергія” для забезпечення польоту багаторазового космічного корабля були виготовлені пересувні системи заправки за участю інженерів відділу гарантійного нагляду “Кредмашу”.

З того часу продукція Міністерства оборони стала невід’ємною частиною номенклатури заводу на 30 подальших років, що додало темпів його стрімкому розвиткові. У процес виробництва прийшли нові технології зі зварювання металів, механічної й термічної обробки, гальванічного й ливарного виробництва. Почалася тісна співпраця з Інститутом зварювання імені Патона. Штат працівників збільшився у п’ять разів, сягнувши 5 тисяч.

Кожний виготовлений “Агрегат” вимагав випробування в умовах, наближених до експлуатаційних. Для цього в районі села Потоки поруч із залізничною станцією було збудовано випробувальний полігон. Це місце було обрано не випадково. Поблизу знаходився аеродром, куди “сідали” військові транспортні літаки і забирали готові заправники. Цистерни також відправляли залізницею й автотранспортом, закривши тентами як військову техніку. Люди, які бачили ці секретні потяги, вважали, що там знаходяться бойові ракети.

Одночасно освоювалась техніка, яка призначалася для космічних досліджень. Вона експлуатувалася на космодромах “Плесецьк”, “Капустин Яр”, забезпечувала польоти космічних кораблів, запуски супутників.

Після розпаду Радянського Союзу космічні засоби заправки стали непотрібними. Поступово їх перевели у цивільний варіант. Вони набули призначення заправників палива для цивільних об’єктів – нафтовозів, бітумовозів, автопоїздів, автогудронаторів, комунальних машин.

 Утім, досвід створення спецтехніки не забутий,  зазначається у книзі. Про нього нещодавно згадали у військовому відомстві України. 2010 року завод отримав замовлення на проектування обмивально-нейтралізаційного агрегату 2 Т 100 для ракетно-космічного комплексу “Циклон-4”. Дослідні зразки цих агрегатів використовуватимуться в космічних дослідженнях у Бразилії.

Варто додати, що автори проекту всю цю інформацію збирали по крихтах у безпосередніх учасників створення спецтехніки і супроводу виробництва й розмістили її у розділі книги “Невідома історія”, вперше порушивши обітницю мовчання.