Грані соціальної справедливості

Але якщо зі стратегією ще можна погодитися, то тактику, яку обрав уряд при реалізації цієї стратегії, назвати соціально справедливою важко. Тактика, на мою думку, зводиться до того, що бідні стають злидарями, а багаті збільшують свої статки. Інакше як оцінити, скажімо, таке рішення. Нині з місячної заробітної плати громадян до 14 тисяч гривень відрахування в Пенсійний фонд справляються з повної суми відповідно до закону, а з зарплати, що понад 14 тисяч, обсяг страхових внесків обмежено – вони сплачуються тільки з суми 15-ти мінімальних зарплат, а з інших тисяч не беруться. Зарплати високопосадовців бувають і значно більшими. Коли ж такий чиновник виходить на пенсію, то її розмір визначають із усієї суми його заробітної плати, враховуючи й ту частину, з якої в Пенсійний фонд не відраховували ні копійки. За чий рахунок компенсується ця різниця? У ході реформування для справляння внесків до 15-ти мінімальних зарплат пропонують додати ще дві…
У Радянському Союзі відрахування із заробітної плати справлялися диференційовано: чим вища заробітна плата, тим більший відсоток відрахувань. В Україні ж із “захмарних” зарплат відрахування обмежуються. Де соціальна справедливість, про яку так багато говорять?
Не можна погодитися і з підвищенням пенсійного віку. Всі знають, і в першу чергу пенсіонери, що людина пенсійного віку не може так активно і плідно працювати, як у віці 25 – 50 років. Підтвердженням моїх слів можуть бути оголошення роботодавців про набір робочої сили – вони пропонують роботу громадянам у віці 25 – 45 років. Та й неможливо відбудувати економіку України силами хворих, немічних старих людей.
Прем’єр-міністр Микола Азаров на прес-конференції наголошував: в Україні – близько 13 мільйонів пенсіонерів, і тільки 14 мільйонів – працюючих. Але саме молоді, енергійні, повні сил і здоров’я українці через злиденну оплату праці змушені виїздити за кордон. Відповідно до офіційних даних, опублікованих у 1999 році перед виборами Президента України (на яких тоді вдруге переміг Леонід Кучма), за кордоном уже тоді працювало майже 8 мільйонів наших співвітчизників. А, за неофіційними даними, ця кількість ще більша. Мій племінник теж поїхав в Іспанію на заробітки. Коли він повернувся, я попросив його розповісти про життя, традиції іспанців. А він запропонував подивитися відео, яке знімав. Одним із фрагментів запису був і відпочинок на березі моря. Відпочивали чотири групи людей. Я звернув увагу на те, що всі ці люди поводять себе так, як традиційно відпочивають українці. Коли ж про це сказав племіннику, то він відповів, що це й не дивно, бо неподалік від їхньої компанії молодих людей із Полтавської області – компанія з Білої Церкви Київської області, далі – з нашого ж Миргорода, а ще далі – з Харківської області.
Стало соромно і боляче за свою Україну. Чому це молоді, високопродуктивного віку, красиві, фізично міцні люди змушені залишати свою Батьківщину, своїх малолітніх дітей, пристарілих батьків і розбудовувати економіку інших держав? Вони ж здатні не тільки відбудувати економіку України, наповнити український Державний бюджет і Пенсійний фонд, а й омолодити націю, зробити її фізично міцною й психічно здоровою, і тоді середній вік українців не тільки не був би нижчим, ніж вік виходу на пенсію, а й значно перевищував би його.
Хочу зауважити, що ці заробітчани, працюючи в жахливих умовах, забувши про свою вищу освіту, отримуючи заробітну плату значно нижчу за корінних жителів, мають заробіток у рази вищий, ніж ті, хто працює в Україні. І це не дивує, бо в Радянському Союзі заробітна плата в структурі собівартості робіт (продукції) становила 30 – 35 відсотків, а в Україні тепер – тільки 8 – 10 відсотків. Коментуючи ці дані, депутати, чиновники посилаються на те, що підвищення відсотків заробітної плати в структурі собівартості призведе до проїдання бюджету держави. Виникає запитання: чому ж у країнах Європи, де відсоток заробітної плати в структурі собівартості складає 50 – 55 відсотків, економіка плідно розвивається, країни розквітають, а люди живуть нормальним життям?
Якщо урядові реформи будуть спрямовані на те, щоб українці в себе вдома отримували достойну заробітну плату, то в Україні буде не 14, а 22 мільйони працюючих, і не пристарілих пенсіонерів, а молодих, енергійних, талановитих. Завдання уряду – забезпечити їх роботою з європейським рівнем оплати праці, а не змушувати бідних пенсіонерів працювати за злиденну оплату.
Нині урядовці використовують як аргумент на користь пенсійної реформи той факт, що чимало пенсіонерів продовжують працювати. Хочу запевнити, що мільйони пенсіонерів за віком продовжують працювати не тому, що їхнє здоров’я дозволяє їм подальшу працю, а тому, що на мізерну пенсію прожити просто неможливо і вони вимушені, викладаючись з останніх сил, самознищуючи себе, підзаробляти.
Вже давно говорять про те, що обсяги тіньових зарплат мінімум на 50 відсотків більші за офіційні. А з цих заробітків не платяться ні страхові внески в Пенсійний фонд, ні податок із доходів фізичних осіб. Прості розрахунки переконують, що тільки легалізація тіньових зарплат майже вдвічі покрила б дефіцит Пенсійного фонду. Чому ж ця проблема не знаходить свого рішення в урядових реформах?
Хочеться вірити, що Президент України Віктор Янукович наведе лад, забезпечить соціальну справедливість і серед іншого зробить так, щоб пенсії пенсіонерам за віком, дітям війни були перераховані з розрахунку середньомісячної заробітної плати 2010 p., а не 2007 p., як це робилося раніше.
Анатолій ТРОЦЬКИЙ,
ветеран праці, пенсіонер.
селище Опішня Зіньківського району.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.