Людмила КОРНІЄНКО: “Щаслива тим, що допомагаю людям”

– Людмило Василівно, зазвичай люди, наближаючись до таких круглих дат, підбивають підсумки досягнутого…
– Ви знаєте, я не живу минулим, але й далеко в майбутнє не зазираю. Люблю конкретну щоденну роботу. Коли вже почала якусь справу – не відкладаю. І все-таки якщо говорити про підбиття підсумків, то вони для мене неодмінно пов’язані з моєю роботою, без якої я просто не уявляю своє життя.
– Тобто говорити про Вас і не говорити про роботу – немислимо?!
– Ні, розмежувати ніяк не вийде! (Сміється).
 – Чому Ви обрали саме цю професію? Все-таки робота з людьми потребує чимало енергії, самовіддачі, чуйності й уміння співчувати.
– Звісно, самотні літні й хворі люди, які змушені звертатися за допомогою до служби соціального захисту, як правило, мають важку долю і часто переживають фізичні страждання. Проте допомагати людям я прагнула з дитинства. Поважаю людей похилого віку, дуже люблю своїх батьків. Це величезне щастя для мене, коли комусь вдається допомогти. Не лише побачити проблему, а й вирішити її. Не просто сказати, мовляв, я усім допомагаю, а зарадити конкретною справою конкретній людині. Напевно, тому я й обрала роботу в системі соціального захисту. Хоча, коли я закінчила спочатку Чернігівський юридичний технікум, а потім із відзнакою Харківський юридичний інститут, мала направлення в аспірантуру, була у мене й можливість влаштуватися в органи прокуратури. Та фактично за все життя у мене було два місця роботи – за направленням починала працювати рядовим інспектором у нашому управлінні, у цій же будівлі, але на першому поверсі. Пропрацювала сім років, і вже з посади начальника відділу, в 1987 році, мене призначили начальником управління праці та соціального захисту Октябрського райвиконкому. А на своїй нинішній посаді працюю з 2006 року.
– Що являє собою система соціального захисту області?
– Вона складна і водночас унікальна – спектр питань, які ми вирішуємо, дуже широкий. Нашу роботу можна розділити на декілька напрямків – призначення та виплата державних допомог, надання пільг, субсидій,  соціальне обслуговування населення, надання соціальних послуг. Обсяг роботи – колосальний. У системі працює 6 тисяч працівників, вона має жіноче обличчя: 95 відсотків працюючих – жінки. За останні три роки нам вдалося чимало зробити. Зокрема, запровадити в області вісім мікропроектів спільно з фондом соціальних інвестицій, фондом “Східна Європа” та іншими. У рамках цього співробітництва в Зіньківському дитячому будинку-інтернаті ми створили реабілітаційне відділення, подібного якому немає ніде в Україні. І вже бачимо від того позитивний результат – діти, які не ходили, починають ходити. Чи не заради цього варто працювати?! На його створення виділяла кошти обласна рада, Фонд соціального захисту інвалідів допоміг із обладнанням. Тісно співпрацюємо з громадськими організаціями, я завжди раджуся з їхніми лідерами, це наші партнери. Також ми повністю взяли на себе соціально-побутові послуги – це перукарні, пошив і ремонт одягу, взуттєві майстерні, нині вбачаємо необхідність організувати пральні. Якщо віддамо ці послуги комерційним структурам, люди просто не зможуть платити за них. Не менший обсяг роботи й у соціальному забезпеченні – на сьогодні в області 14 будинків-інтернатів, у тому числі два дитячих, Горбанівський геріатричний пансіонат, чотири будинки-інтернати загального типу, сім психоневрологічних будинків-інтернатів, територіальні центри. У будинках-інтернатах постійно проживає 2400 людей, ще 300 – в стаціонарних відділеннях терцентрів. Там фактично їхня оселя, їхній дім. Ці люди за віком, станом здоров`я не можуть себе обслуговувати. Від того, який затишок ми їм створимо, й залежить, як вони будуть почуватися. Це той напрямок, про який я маю думати постійно – і вдень, і вночі. Крім цього, залишається ще чимало невирішених проблем, над якими необхідно працювати. Наприклад, в області діє програма соціального захисту інвалідів, яку обласна рада прийняла у 2007 році. Нею передбачено розвиток транспортного обслуговування, але вона, на жаль, поки що не фінансується. На всю область маємо лише чотири тролейбуси і сім автобусів із низькою платформою. Цього вкрай недостатньо, адже на Полтавщині проживає 70 тисяч людей з обмеженими можливостями. Кілька років тому запровадили соціальне таксі – нині їх 29, що в порівнянні з іншими областями – багато. Але дуже потрібен східцевий підйомник, який коштує
50 тисяч гривень. І таких питань чимало. Головне – проблему треба побачити, а якщо вже побачили – вирішувати. Якщо не вирішувати, а закривати на неї очі – це ненормально.
– Ініціативи здебільшого від Вас виходять?
– Я ніколи не зупиняюсь на досягнутому, постійно намагаюся зробити більше, краще. Скажімо, фонд “Східна Європа” я знайшла через журнал “Соціальний захист”. Поїхала в Київ, довела, що ми – та область, яка спрацює на результат. На сьогоднішній день фонд уже запровадив у нас чотири проекти, зокрема обладнали кімнати дозвілля для пенсіонерів та інвалідів, пральню. Крім того, створили соціальний офіс – це безкоштовна юридична допомога і консультації. Також діє проект Світового банку, який  впроваджується в усіх областях, але тільки трьом областям, у тому числі й нашій, минулого року вдалося повністю освоїти кошти. За них практично в усіх районних управліннях праці та соціального захисту населення зроблені ремонти з урахуванням потреб інвалідів. Хоча вимоги щодо впровадження цього проекту були жорсткі – працювати за єдиною технологією, забезпечити щоденний прийом громадян без перерви тощо. Ми виконали їх, бо це був єдиний шанс покращити умови роботи й прийому громадян. Я дуже вдячна за розуміння керівникам районних органів влади, які виділили приміщення.
– Як Ви вважаєте, наскільки система соціального захисту потрібна суспільству? Можливо, просто слід забезпечити людям достойний рівень життя?
– В усіх країнах система діє в тому чи іншому аспекті. Це фонди зайнятості, пенсійні фонди – здебільшого ті структури, які віддають людині те, що вона заробила. Але система саме для того й слугує, щоб бачити проблеми. Сьогодні неможливо на державному рівні для всіх одночасно створити такі умови, щоб ні в кого не було проблем. Людина проживає складне життя. Відбуваються різні катаклізми, змінюється стан здоров’я, є люди, які вже від народження потребують допомоги й опіки, є самотні люди. Вони теж потребують нашої участі. Тому соціальний захист має бути обов’язково.
– Людмило Василівно, у чому секрет Вашого професійного успіху?
– Я завжди любила свою роботу. Добре знаю законодавство – а нашу діяльність регулюють близько 450 законодавчих актів. У той же час я дуже вимоглива до своїх підлеглих. Та якщо не буду вимогливою, неможливо буде якісно виконати ті завдання, які ставляться перед органами соціального захисту. Але завжди говорю, що краще я з вас вимагатиму, а потім вам буде легше. Роботі треба віддаватися, бо працювати у сфері соціального захисту поверхово, не вникаючи в проблему до дрібниць, неможливо.
– Тобто вимагаєте від підлеглих так, як від себе самої?
– Ви праві, я вимоглива до себе. І завдання ставлю в першу чергу перед собою. Якщо не знаю проблему, ніколи не поставлю завдання щодо її вирішення перед підлеглими. Інакше неможливо вимагати конкретний результат.
– Для цього треба бути сильною людиною. Ви вважаєте себе сильною?
– Так. Ця сила закладена в моєму характері від природи. І батьки так виховали.
– На Вашу думку, сильна жінка – норма для нашого суспільства чи швидше виняток?
– Для жінки бути керівником, працювати на рівні з чоловіками і щоб до твоєї думки прислухались – планка доволі висока.
– Хто Ваші батьки?
– Я народилася в селі Мар’ївка Північно-Казахстанської області в Казахстані. Мама поїхала туди на цілину, а батько – з Білої Церкви, його предки були ви
слані з України ще при царському режимі. Там я закінчила школу, а продовжувала навчання на маминій батьківщині, в Чернігові. Коли стала на ноги, забрала батьків до Полтави. Я дуже щаслива, що нині вони здорові й живуть близько до мене. Кожні вихідні я обов’язково буваю у них, немає такого ранку чи вечора, щоб їм не передзвонила, навіть незважаючи на катастрофічну зайнятість.
– Напевно, Ваше дбайливе ставлення до власних батьків допомагає краще розуміти проблеми інших людей?
– Так, треба вміти вислухати людину й обов’язково допомогти. Головне – дотримуватися старої, як світ, євангельської мудрості: стався до людей так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе. Іноді говорять, що людині достатньо доброго слова. Але в нашій роботі потрібно ще й допомогти, знайти вихід. Я вважаю, що безвихідних ситуацій не буває,  лише смерть. В усіх інших випадках завжди можна знайти шлях, як допомогти людині.
– Спробуйте поділити своє життя, бодай у відсотковому відношенні, на роботу, дім, громадські справи тощо.
– Звісно, найбільше часу забирає робота. Мій робочий день ніколи не триває менше, ніж дванадцять годин. І всі робочі питання, проблеми неодмінно йдуть зі мною й додому. Свого часу я була депутатом Октябрської у місті Полтаві ради, міської ради. На себе часу залишається дуже мало – лише двотижнева відпустка.
– Маєте хобі?
– Люблю моделювати одяг. Все, що ношу, розробляю для себе сама. Іноді навіть жартую з подругами, мовляв, якщо зміню роботу, стану модельєром. Дуже люблю творчість Володимира Висоцького, знаю, мабуть, всі його вірші, часто слухаю пісні. Хоча його скоріше можна назвати “чоловічим” співаком, та для мене в його піснях дуже багато смислу. Коли з’являється вільна хвилинка, люблю читати Сідні Шелдона. Ще збираю вишиті картини. Мій кабінет прикрашають ті, які власноруч вишивала моя мама. Також купую картини, коли буваю на різних виставках. Дуже люблю кімнатні квіти.
– Ви щаслива людина?
– Так, щаслива. Я хотіла реалізуватися в роботі – й реалізувалась. Мене оточують люди, які добре розуміють мою зайнятість і завжди мене підтримують, допомагають. І родичі, й батьки, і чоловік Борис. Маю багато друзів, подруг, із якими можу порадитись. Ну і, звісно, наша високопрофесійна, згуртована команда працівників соціальної сфери області – я дуже вдячна їм усім за підтримку. А колективу – кожному працівнику від медсестри у будинках-інтернатах, соціальних робітників до начальників районних управлінь і спеціалістів – за самовіддану роботу.

Ірина РОГОЖИНСЬКА
“Зоря Полтавщини”
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.