Солдат, педагог, оптиміст

Через всю війну, від Бессарабії до Курляндії, пройшов Олександр Колодяжний зі своєю вірною подругою – гармонню. У сімейному архіві ветерана збереглася фотографія воєнних років, де він, солдат 62-го особливого дивізіону бронепоїздів, грає в короткі хвилини відпочинку. Гармонь то плакала від болю втрат, від туги за батьківщиною, то оживала надією на побачення з рідними, на життя під мирним небом….
За ратний труд Олександр Колодяжний був нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю “За бойові заслуги”.
Війна  не забувається, приходить у снах, проривається в пам’ять ранами втрат.
Мабуть, найгостріше пам’ять закарбувала перший бій у перший день війни.
– 22 червня 1941 року о 10-й годині п’ятнадцятий зенітно-стрілецький дивізіон, котрий був розташований поруч із румунським кордоном, біля  міста Бєльці, прийняв бій із літаками противника, які прямували бомбити мирних жителів Одеси. Мені було 19 років. У тому бою ми знищили шість німецьких бомбардувальників, і я вперше побачив своїх загиблих друзів.
Олександр Юхимович на початку війни був рядовим, а Перемогу зустрів у званні капітана. Виконував обов’язки командира зенітної батареї.
Після демобілізації працював на освітянській ниві. Разом із вірною супутницею життя Олександрою Степанівною мають на двох сторічний стаж педагогічної роботи. Подружжя відсвяткувало золоте весілля, виховує  онуків Богдана, Мар’яну та Антона.
Щороку до своїх вчителів приїздять колишні випускники Микільської середньої школи  Полтавського району (де свого часу Олександр Юхимович був директором), разом відзначають ювілеї. Із випускниками до оселі Колодяжних приїздять і учасники самодіяльного хору села Ваців.
Тож баян Олександра Юхимовича не нудьгує…

Аркадій СЛАВУЦЬКИЙ
Член Національної спілки журналістів України
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.