Сорочинський ярмарок

Не врятували Карла Сукенцуцке ні немічна дружина, ні сліпо-безного-безрукі онуки: Карл Сукенцуцке – солдат!
 Коли він прибув у військову частину, третя імперія котилася із західних схилів Карпат.
Командир роти, в яку потрапив Карл Сукенцуцке, довго-довго дивився на 78-літнього “гросс-фатера”, думаючи:
– Ну куди я його?
Рота захищала круту височінь, криту сковзкою кригою.
Триматись фашистам на схилах цієї височині було дуже важко: вони сковзались і падали… Вдержати височінь надії вже не було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами солдатів у безодню через слизьку кригу.
 Подивився командир роти ще раз на 78-літнього Карла Сукенцуцке і вдарив себе по лобі:
– Еврика!
Він покликав двох солдатів, наказав узяти Карла Сукенцуцке під руки й обережно поводити його по найслизькіших місцях по схилу височині.
Солдати поводили “гросс-фатера”.
Після цього рота вже не сковзалась і більш-менш благополучно відійшла.
Пісок, що сипався із 78-літнього Карла Сукенцуцке, врятував становище.
Командир роти представив Карла Сукенцуцке до нагороди залізним хрестом.
У штабі армії погодилися, що подвиг і геройство 78-літнього Карла Сукенцуцке варті високої нагороди орденом залізного хреста.
Одне тільки непокоїло командування: куди того залізного хреста чіпляти?
Коли солдат грудьми захищає батьківщину, хреста чіпляють на груди…
А Карл Сукенцуцке прислужився батьківщині зовсім не грудьми…
Остап ВИШНЯ.
1944 р.

У нас в гостях – фронтовий “Перець”!

З  першого й до останнього дня Великої Вітчизняної війни журнал “Перець” був поряд із героїчними фронтовиками й партизанами. Він стріляв по гітлерівських загарбниках гострою антифашистською карикатурою і вогненним сатиричним словом.
Редакція популярного в народі часопису видавала фронтовий додаток до журналу – плакати-листівки під назвою “Перчиця”, які доставлялися літаками в партизанські загони, що діяли на території окупованої України, а також на передову лінію фронту.
Гострі бойові карикатури Володимира Литвиненка, Олексія Козюренка, гнівні вірші Павла Тичини, Андрія Малишка, Володимира Сосюри, Павла Усенка, Дмитра Білоуса, вбивчі фейлетони Остапа Вишні, Петра Панча, Олександра Копиленка, Луки Паламарчука, Семена Скляренка та інших художників і літераторів підносили бойовий дух фронтовиків і партизанів, закликали: “Як скажених собак винищувати окупантів! Бити їх і вдень, і вночі!”
У сьогоднішньому випуску вміщуємо декілька публікацій із “Перця” воєнних років. Вміщуємо ці матеріали з архіву журналу з нагоди Великої Перемоги, а також на згадку тим, кому ще й досі не дають спати “лаври” біснуватого фюрера.
Народні усмішки

ПАРТИЗАНИ

Недалеко від міста Бердянська, на березі степової річки Обіточної, розкинулося велике село Партизани.
Ось що трапилося в цьому селі в роки Вітчизняної війни. У вересні 1943 року гітлерівські війська під натиском Радянської Армії тікали з приазовських степів. Одного разу в село заскочила машина з фашистськими розбійниками. Німці зупинились посеред села. Ніде – ні душі, лише на загаті сидів старий Оксентій. Такий собі маленький, глухуватий і підсліпуватий дідок.
– Ей, ти! – закричали на дідка фашисти.
Дідок почув і сміливо підійшов до  машини.
– Кажи, як село називається? – запитав перекладач.
– Га, що?!
– Село як зветься? – загорлав перекладач.
– Ага, село. Партизани. Партизани  зветься, – сказав  дідок.
– Партизани?.. Партизани?.. – заверещали фашисти.
Машина загурчала, і лише курява піднялася на вигоні.
Бачте, як добре, коли село гарну назву має!

ПОЛОХЛИВА ВОРОНА

– Кажуть, що гітлерівці в Києві прикували до бруку пам’ятник Богданові Хмельницькому.
– Навіщо?
– Бояться, щоб не пішов у партизани.

ДИСЦИПЛІНОВАНИЙ

Фельдфебель:
– Ти чого руки підняв, Гансе? Наказано захищатись до останнього солдата!
Ганс:
– А я й є останній, пане фельдфебель. Уся рота здалася ще годину тому.
ЦІЛА ЧЕРЕДА
Забрали гітлерівці мало не всю худобу в селян. І все їм мало, все питають та допитуються:
– Чи у вас ще багато скотини?
– Та є ще досить, – з серцем відповів один дядько. – У нас староста така скотина породиста, що кращої й не знайдеш. А як разом із поліцаями – так ціла череда буде.

ФАКТИЧНА ПОМИЛКА

– Дозвольте доповісти, пане генерале… Автоматники знову знищили цілу роту солдатів.
– Хайль Гітлер! Представити командира роти до нагороди.
– Це неможливо, пане генерале.
– Чому?
– Рота була наша, німецька, автоматники ж – радянські.

ЗОЗУЛЯ

Каральний загін ішов ловити українських партизанів. Раптом у лісі закувала зозуля.
– Зозуле, зозуле, скільки мені жити?– загадав їй фріц.
– Доки моя куля долетить, – басом відказала з дуба зозуля.

ПОЛКОВНИК МАЄ РАЦІЮ

Німецький генерал, біжучи, кричить на полковника:
– Як ви смієте обганяти старшого вас по чину?
– Прошу вибачити, пане генерале, – відповідає на бігу полковник, – але он бачите здається в полон мій полк, і я, як його командир, мушу бути разом зі своїми солдатами.
1941–1943 рр.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.