Гвардії старшина Іван Ільченко

– Становище на фронті було вкрай тяжким, – пригадує Іван Семенович. – Ворог великими силами рвався до Ленінграда і Москви. Німецько-фашистські загарбники, використовуючи значну перевагу в авіації, артилерії і танках, поспішали просунутись на схід. Підтримуючи піхоту, батареї нашого полку вели настільки інтенсивний вогонь, що дула гармат були розпечені.

Усіх бійців об’єднувало бажання вистояти, не здати рубежів, перемогти ворога. Ніхто не примушував пораненого рядового Ільченка з’єднувати кінці перебитого дроту на лінії, що сполучала командний пункт із батареєю, і, тримаючи їх в руках, пропускати у прямому розумінні через себе всі команди на вогневу позицію батареї.

Після виснажливих важких боїв полк направили на переформування, а тяжко пораненого Івана Ільченка – до госпіталю міста Челябінська.

Після лікування проходив підготовку в навчально-танковому полку. В складі 77-го моторизованого полку 3-ї гвардійської танкової дивізії 1-го Білоруського фронту звільняв Білорусію, Прибалтику, Польщу. Війну закінчив у складі 2-го Білоруського фронту в німецькому місті Дрездені, маючи звання гвардії старшини. Демобілізувавшись, Іван Семенович працював водієм у колгоспі імені Шевченка Лохвицького району. Там і зустрів свою суджену – Валентину Іванівну, бухгалтера Васильківської сільської ради.

Івану Семеновичу незабаром виповниться 92 роки. Ветеран займається бджільництвом, порається по господарству і не покидає керма власного автомобіля.

Микола БЕЗНОС

“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.