Чому міліють “молочні ріки”?

За 11 місяців 2009 року, за інформацією генерального директора асоціації “Полтавамолоко” Сергія Зінченка,  молокопереробними підприємствами Полтавщини закуплено й перероблено майже 580 тисяч тонн молока, що на 65 тис. т менше, ніж у 2008-му, й на 80 тис. т менше, ніж у 2007 році. Таке зниження заготівлі молока рівнозначне припиненню роботи двох переробних підприємств. І хоча цього насправді не сталося, однак опосередковано вплинуло на рівень обсягів заготівлі сировини та виробництва продукції на діючих молокопереробних підприємствах, а можливо, – й на її якість.
 Між тим, в усіх категоріях господарств, за даними головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, за 11 місяців 2009 року вироблено молока майже на 100 тисяч тонн більше. Оскільки молокосировину переробники заготовляють не лише на території Полтавщини, а й у сусідніх областях, виходить, що полтавського молока більше вивозиться в сусідні області, аніж завозиться звідти. Водночас місцеві переробні підприємства (їх тільки великих в області – 10, ще стільки ж – малих) працюють в умовах постійного дефіциту сировини. Більше того, за словами Сергія Зінченка, деякі виробництва переведені на чотириденний режим роботи. Причин тут може бути кілька – від нижчої за сусідів заготівельної ціни на молокосировину до значної віддаленості деяких населених пунктів, куди не рентабельно посилати молоковози.
Що ж до здорожчання молокопродуктів, то, на думку керівника асоціації, молокопереробникам, як і пересічним громадянам, також не вигідне зростання цін на їхню продукцію, бо такий вимушений крок обов’язково супроводжується зменшенням попиту через низьку купівельну спроможність споживачів. Буває, що й торговельники не поспішають розраховуватися з переробниками – відстрочка платежів за проданий товар становить від 50 до 90, а то й більше, днів. Дає про себе знати й конкуренція, адже на полицях полтавських магазинів можна зустріти молоко, сметану, сир чи інші молокопродукти виробників із Житомирської, Чернігівської, Дніпропетровської, Сумської, Харківської та інших областей.
* * *
Варто зазначити, що зменшення обсягів заготівлі молока в області відбувається здебільшого через зниження чисельності поголів’я великої рогатої худоби в індивідуальному секторі. Скажімо, якщо в 2005 – 2006 роках із загальної кількості виробленого в області молока понад 60% припадало на громадський сектор, то, починаючи з 2007-го, через низькі закупівельні ціни на нього ситуація почала  змінюватися. Селяни, переконавшись, що утримувати корів не вигідно, позбуваються своїх годувальниць. Так, у 2009 році обсяги виробленого в приватному секторі молока склали лише 38% від його загального виробництва.
Зважаючи на ситуацію, що склалася, приблизно з середини грудня 2009 року переробні підприємства області підвищили закупівельні ціни на молоко, й нині вони, в залежності від його якості, обсягів заготівлі, віддаленості від місця переробки, становлять: у індивідуальних господарів – від 2,20 грн до 3,50 грн, у сільгосппідприємств – від
3 грн до 4 гривень за один літр. Як переконують переробники, нині закупівельна ціна на молоко в Україні – чи не найвища в світі. Приміром, у країнах Євросоюзу воно коштує 33 євроценти за літр, що в порівняльних цінах становить 2,77 грн/л, але там діють зовсім інші базові показники якості зазначеного продукту. Якщо в Україні базова частка білка – 3%, то в Європі – 3,4%, жирність – 3,4% і, відповідно, 3,8 – 4,2%. Кардинально відрізняються й вимоги щодо бактеріального забруднення молока. В європейських країнах для виробництва продуктів харчування використовують лише високоякісне молоко гатунку “екстра”, бактеріальна забрудненість якого становить не більше 100 тисяч бактерій на один кубічний сантиметр. Решта не допускається на переробку для харчових потреб, розповідає Сергій Зінченко. В Україні ж виробляється лише 0,6% молока якості “екстра”, а на Полтавщині таке взагалі не виробляється. Допустимі норми забруднення молока вищого гатунку становлять до 300 тис. бактерій на см3, першого – до 500 тис./см3, а другого гатунку, тобто такого, що заготовляється в господарствах населення, – до 3 мільйонів бактерій на см3. Думаю, не варто зупинятися на тому, що іноді додають до молока й чим його розбавляють деякі несумлінні господарі, перекупники, а то й масштабніші виробники, однак чи не найгірше, зазначає Сергій Зінченко, що до нього додають антибіотики, походження яких визначити складно навіть в лабораторних умовах, а вони, як правило, мають тенденцію накопичуватися в людському організмі, що в подальшому спричиняє зниження його захисних функцій. До того ж, для приведення до норми  низькоякісного, бактеріально забрудненого молока переробникам потрібно значно більше затрат, що в кінцевому підсумку теж впливає на ціну виготовленого продукту.
* * *
Причиною того, що в українських селах утримують дедалі менше худоби, й зокрема корів, є не лише низькі закупівельні ціни на молоко та м’ясо. Варто враховувати й те, що село вимирає, а його мешканці старіють, і багатьом із них уже не під силу утримувати велике господарство. Далеко не всі молоді сім’ї через фінансові обставини, елементарне небажання чи якісь інші причини утримують худобу. До того ж, нині в селах через значне підвищення розораності земель далеко не завжди є можливість заготовити сіно на корм худобі. Доволі високою є й ціна на зерно. Отож якщо корм купувати за ринковими цінами, то утримання худоби стає малорентабельним, а можливо, й навіть збитковим.
* * *
До речі, нинішні, порівняно високі, заготівельні ціни на молоко склалися ще й внаслідок сезонності його виробництва, адже переважна більшість корів зараз тільні. Тож не виключено, що через місяць-два вони знизяться, а от чи подешевшають ряжанка, масло, сир – запитання, здається, риторичне. Загалом же закупівельні ціни на молоко невисокі й у країнах Європи, про що розповідалося у сюжеті новин на одному з телеканалів, у якому йшла мова про європейських фермерів, які на знак протесту проти низьких цін на молоко (тоді 20 євроцентів за літр) вилили його просто на землю. Щоправда, немаловажним є той факт, що там існують дещо інші підходи держави щодо підтримки галузі та самого утримання худоби. Наприклад, у Польщі по одній-дві корови практично ніхто не тримає, а мінімальні приватні ферми, обладнані молокопроводами, доїльними залами й усім необхідним для отримання високоякісного молока, – від 14 високопродуктивних корів. У Франції мінімальна приватна ферма вважається за наявності 49 корів.
* * *
Мабуть, саме тому в Україні виробництво молока у приватному секторі та в невеликих сільгоспформуваннях, з огляду на ситуацію в державі, ще довго залишатиметься неконкурентоспроможною галуззю як за ціною на цей продукт, так і за його якістю. Адже в збіднілого сільського населення навряд чи знайдуться необхідні кошти для  придбання й утримання високопродуктивних корів, які коштують чималі гроші, облаштування доїльних залів та обладнання їх усім необхідним для отримання кінцевого продукту – молока – безконтактним методом. Водночас заїжджим інвесторам, які нині орендують переважну більшість українських земель, здебільшого не до розвитку тваринницької галузі, про роботу якої “болітиме голова” протягом цілого року. Куди зручніше навесні відсіятись, а восени вже рахувати прибутки. Поки що, на жаль, в області не набув позитивного досвіду й кооперативний рух, куди на початковій стадії теж потрібні значні капіталовкладення, які під силу здійснити лише державі…
P.S. Ось так і міліють “молочні ріки”. У той же час ми змушені споживати дорогі сурогати замість доступного за ціною якісного, корисного продукту. Це – ціна порожніх декларацій про підтримку вітчизняного сільгосптоваровиробника.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати
12345 (Без оцінки)
Loading...

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.