Чому водне дзеркало не відображає інтереси громади?..

У лютому 2007 року договір оренди на десять років із Олексієм Нікітченком уклав голова (а на той час – виконуючий обов'язки голови) Чутівської райдержадміністрації Михайло Хворост. Типовий договір, який, однак, зобов'язував орендаря надавати місцевим жителям можливість проводити культурний відпочинок і вилов риби згідно з правилами спортивного та любительського рибальства. Також у договорі записано, що на земельній ділянці водного фонду є гребля, призначена для проїзду транспортних засобів у двох напрямках.
– Після того, як ставок віддали в оренду, там почали відбуватися різні інциденти – тільки й чути було, що когось прогнали чи вдарили, – продовжує Сергій Павленко. – Люди також скаржилися, що орендар не дозволяє проїжджати по дамбі в сусіднє село Майдан. Хоча це єдина дорога туди, яка, до того ж, фактично сполучає дві області – Полтавську і Харківську.  
Про постійні залякування та погрози з боку нового орендаря  Олексія Нікітченка йдеться й у колективному зверненні жителів Таверівки до начальника ГУ МВС України в Полтавській області Михайла Цимбалюка та Чутівської районної прокуратури, яке підписали понад 160 чоловік. Зокрема, люди наводять у ньому такі факти: “Забороняв дітям і дорослим купатися у ставку, перекрив дамбу, не допускаючи проїзду по ній… І все це відбувається з погрозами зброєю. Восени 2008 року під час відкриття полювання на хутряного звіра жорстоко побив автоматом мисливця Бірюкова О.О. …Жителі села Кравчук М. та Мєліхов Ю. також стверджують, що по відношенню до них гр. Нікітченко застосовував вогнепальну зброю, стріляючи. 25 червня 2009 року зі своєю охороною жорстоко побив відпочиваючих біля ставка жителів села. Прикладом автомата розбив голову гр. Матюшину М.О. …На крики дітей і присутніх жінок, які були свідками цієї події, Нікітченко заявив: “Будете орати – і вам буде те ж саме”.
Після двох років такого “господарювання” нового орендаря терпець селянам урвався. Обурені його діями, жителі села влітку нинішнього року зібрали сходку, запросили на неї й керівника райдержадміністрації Михайла Хвороста. На зборах таверівці прийняли рішення письмово звернутися до голови РДА з проханням достроково розірвати договір оренди з Олексієм Нікітченком. Власне, обурення місцевої громади викликав не сам факт передачі ставка в оренду, а ставлення нового орендаря до місцевих жителів. Забороняючи любительське рибальство, наставивши табличок “Купатися заборонено”, він, на їхню думку, аж надто перейнявся власними бізнесовими інтересами.
– У Таверівці немає іншої водойми, біля якої ми могли б відпочивати. Скрізь люди влітку купаються в річках, в озерах. А ми у рідному селі не маємо права ні купатися у ставку, ні ходити до лісу, що навколо нього, – обурюється місцевий фермер Віктор Онищенко. – Орендар забороняє по греблі їздити, мовляв, це його…
Великим “сюрпризом” для жителів Таверівки стала новина про те, що Олексій Нікітченко, як виявилось, орендував ставок не на десять, а на… 49 років. Про це вони дізналися зовсім випадково від нього самого.
– Якось ми з дітьми відпочивали біля ставка, так Нікітченко приїхав і заявив, щоб ми збирали речі та йшли звідти, бо тут, бачте, його приватна власність, і що він орендував ставок на 49 років, – розповідає жителька села Таверівки Тетяна Радіоненко. – Потім з'ясувалося, що, крім договору оренди, укладеного у лютому 2007 року, існує ще й додаткова угода Нікітченка з райдержадміністрацією, укладена в квітні того ж року. Нею й змінено термін оренди…
– Ми на цьому ставку фактично виросли, а нашим дітям ніде купатися влітку. Не кожен із жителів села має змогу повезти дитину на море, – обурюється фермер, депутат Чутівської районної ради Олександр Шинкаренко. – Орендаря також можна зрозуміти, адже це його бізнес. Якби йому дозволили, він би й на 300 років орендував ставок. Зрозуміло й те, що рибу, як і будь-яку іншу власність, треба охороняти, але ж не погрожувати людям зброєю. На мою думку, відповідальність за цей конфлікт – на керівникові райдержадміністрації. Він не по-державницькому підійшов до цього питання, не врахував інтереси місцевої громади. Якби прислухався до думки людей і уклав договір оренди на десять років, такого ставлення до селян з боку орендаря не було б. А так виходить, що думка сільської громади, депутатів сільської ради, які її представляють, йому ні до чого…
Натомість голова Чутівської райдержадміністрації Михайло Хворост цілком упевнений, що діяв правильно і законно. Наша з ним розмова відбулася по телефону:
– Михайле Петровичу, чому саме цьому орендарю була надана перевага?
– Він один претендував на оренду ставка. У нашому районі – 150 водних об'єктів. Близько сотні я роздав. На той об'єкт ми шукали орендаря два роки, коли Нікітченко виявив бажання, віддали.
– Він надавав бізнес-план?
– Для надання водного об'єкта в оренду це не обов'язково.
– Чи виставляли Ви йому конкретні умови?
– Форма договору визначена законодавством.
– Але ж у ньому не враховані інтереси місцевих жителів.
– А що, законодавство зобов'язує враховувати їхні інтереси? Воно зобов'язує мене лише спитати думку громади, яку представляють у даному випадку депутати сільської ради. Однак голові райдержадміністрації не потрібне погодження, потрібен лише висновок. І коли я його отримую, я маю право вчинити не так, як хоче громада. Бо я розпоряджаюсь державними ресурсами.  
– Але ж територіальна громада практично нічого не отримала від цієї оренди.
– Отримала надходження до бюджету сільської ради – близько 600 гривень на місяць.
– Чому навколо ставка встановлені таблички “Купатися заборонено”?
– Тому що купатися заборонив санітарний лікар.
– Він, так само, як і орендар, не може заборонити, може тільки порекомендувати. Людям вирішувати – купатися чи ні. Скажіть, чи виготовлена технічна документація на сервітути, передбачені угодою, на право прогону, напування худоби та на право проходу і проїзду?
– Ні, не виготовлена. Хто хоче ганяти худобу, той нехай і виготовляє. Він цією задачею не займається. Люди мають право й напувати худобу, і ловити рибу. Законом дозволено громадянам України ловити рибу в будь-якому водному об'єкті держави. На орендованих об'єктах – тільки з погодження орендаря. Бо риба – це результат його діяльності.
– У ставку була риба, коли Нікітченко взяв його в оренду?
– Так, риба була. Але при передачі водного об'єкта ми не мали даних про її кількість. Тому вважається, що якщо вона там є, то це його власність.
– На яких підставах?
– А чи ж є в нашій державі методика, за допомогою якої це можна визначити?
– Тобто таке обстеження не проводилось?
– Ні, такі дані не обраховувались.
– Люди стверджують, що ставок раніше зариблював колишній радгосп.
– Претензії висловлюють браконьєри, які жили з цього ставка, а тут урвалося… Я поважаю інвестиції, капітал і результати приватної власності. У нас є практика надання пільгових умов вилову риби для місцевих жителів. Але законодавством ці умови не встановлені, зазвичай їх розробляє орендар і погоджує з владою.
– Чи зробив це Олексій Нікітченко?
– Я йому рекомендував ці речі зробити. Актив села, орендар збиралися у мене в кабінеті, так би мовити, за “круглим столом”. Домовилися, що знайдуть компроміс.
– Тобто письмового документа, який би регламентував пільгові умови для місцевих жителів, не існує?
– Документа про пільгові умови для громади в частині водокористування на цьому водному об'єкті не існує. Взагалі система пільг в умовах ринку, на мою думку, – це система розвалу.
– Чому Ви уклали додаткову угоду на 49 років?
– З Нікітченком у нас була домовленість – якщо він ремонтує греблю,
яка була в аварійному стані, ми продовжуємо термін оренди. Бо фактично він зробив капітальні вкладення. Хоча це об'єкт державний, і кошти в його ремонт мала б вкладати держава.
Олексій Нікітченко, який орендує ставок, запевняє, що навів на водоймі порядок і виконує всі умови договору.
– Роками цей ставок був нікому не потрібен, я взяв його в оренду в 2007 році для промислового розведення риби, – розповідає орендар. – Спочатку договір уклав на десять років, але у зв'язку з тим, що я вкладаю великі кошти у відбудову гідроспоруди й інфраструктуру ставка, попросив, щоб термін оренди збільшили до 49 років. Усі умови, а також вимоги контролюючих органів виконую, за оренду сплачую наперед. Наскільки мені відомо, я вношу найбільшу орендну плату в районі. Повністю виготовив технічну документацію, зариблюю ставок. Охороняю його не від місцевого населення, а від серйозних браконьєрів, які мають зброю і спеціальне обладнання. Адже я працюю майже цілодобово, вкладаю чималі кошти. Коли я почав орендувати ставок, тут був тільки дрібний карась. Нині є короп, сом, щука, білий амур, товстолоб. Півтори тисячі гривень на день витрачаю тільки на корм для риб. А з рибалок беру від 20 до 100 гривень, в залежності від того, якими снастями ловлять. Фактично три роки я лише вкладаю кошти, і ще, мабуть, стільки ж вкладатиму, поки почну отримувати прибуток.
Щодо спірних питань із місцевими жителями, то при укладанні договору ніяких додаткових умов не було. А закон передбачає припинення загального користування після здачі водного об'єкта в оренду. З цього моменту будь-які дії на ставку без погодження зі мною категорично заборонені. Це комерційне підприємство. З місцевими жителями є усні домовленості про те, що у встановлені дні тільки з мого особистого дозволу безплатно можуть рибалити діти, пенсіонери. Люди не мають права пасти корів у прибережній смузі, так само, як і напувати худобу в ставку. Інциденти, про які вони розповідають, абсолютно надумані. Проїзд у сусіднє село я не забороняв, хоча маю право. Ця гідроспоруда у мене в оренді. По ній мають право їздити тільки на велосипедах, ганяти корів. Але, оскільки об'їзної дороги немає, їздять і машини. Якщо ж іде транспорт вагою 20–30 тонн, його власники повинні наймати ДАІ для супроводу. А цей транспорт поваляв стовпчики, почала руйнуватися дамба. Я звертався у ДАІ з проханням встановити обмежувальні знаки, але виявився “крайнім”, бо споруда у мене в оренді. Це орендована територія, на якій я маю право наводити порядок законним способом.
За коментарем ми звернулися до начальника відділу екологічного контролю біоресурсів та природно-заповідного фонду Державної екологічної інспекції в Полтавській області Миколи Скляренка:
– На сьогоднішній день у державі відсутня правова база, яка регламентує питання передачі ставків у оренду. Однак у договорі оренди має бути прописано, що саме дозволяється місцевим жителям. Райдержадміністрація мала б також  передбачити у договорі пункт про те, що орендар повинен дозволяти місцевим жителям виловлювати аборигенні види риб у зв'язку з тим, що ставок був переданий йому з рибою. Навіть якщо це не було передбачено договором, райдержадміністрація за зверненням громадян може розробити й внести додаткові умови до нього. Щодо термінів оренди, то, на мою думку, 2–3 роки – дуже малий термін, адже гроші вкладені, а риба вирости ще не встигла. Передавати ставки в оренду є сенс не менш ніж на 10–15 років. Але 49 років – це нереально. Хоча закон це дозволяє.

Ірина РОГОЖИНСЬКА
“Зоря Полтавщини”
Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.