КОЛИСЬ цей затишний будиночок у центрі Полтави, неподалік Білої альтанки, вважався елітним. Батько Зої Семенівни Якімець, нинішньої господарки квартири № 7, що в будинку по вулиці Конституції, 10, у Полтаві, пропрацював на Полтавському млинкомбінаті 27 років. Був одним із кращих робітників. Підприємство й виділило квартиру Семену Бардешину в цьому будинку. Було то більше 50 років тому. А згодом у помешканні проживала родина Якімців – доньки Семена Івановича. Тут у Зої Семенівни та її чоловіка народилися діти. Вони виросли, створили свої сім’ї. А жінка, тепер удова, залишилася в квартирі сама.
Жила Зоя Семенівна на скромну пенсію, не нарікаючи на долю, у дружбі й злагоді з сусідами. На жаль, два роки тому в будинку почалися проблеми. Міні-котельня, що її збудували понад 10 років тому, з 2007 року вже давала збої. Належала вона управлінню хлібопродуктів. А в наш час, як доводить життя, усе, що було колись відомчим, стає непридатним – через брак фінансування.
Так сталося й тут. 2008 року мешканці згаданого будинку тижнями не мали тепла, раз у раз телефонуючи по допомогу на “гарячу” лінію міськвиконкому. Опалювальний сезон 2008 року для них виявився коротшим на півтора місяця – опалювати припинили в лютому. Мерзли діти, мерзли старі люди. Тому всі 12 сімей почали бити на сполох, аби розв’язати наболілу проблему.
Представники міськжитлокомунуправління, Октябрського райвиконкому, міської ради, ГЖЕД-1 не раз зустрічалися з мешканцями. Як повідомили їм чиновники, обласне комунальне підприємство “Полтаватеплоенерго” відмовилося взяти будинок № 10 на свій баланс: міні-котельня, від якої понад 10 років постачалося в оселі тепло, зовсім вийшла з ладу.
– Чи згодні ви облаштувати в своїх квартирах індивідуальне опалення? – запропонували жителям представники міської влади.
– А за який кошт? – запитали мешканці.
Їх запевнили, що, мовляв, ці роботи проведуть за кошти міста.
Проте не так сталося, як гадалося. Влітку 2009 року, коли централізоване опалення від будинку “відрізали”, господарям квартир запропонували написати заяву на встановлення індивідуального опалення за власний кошт.
– Коли я таке почула, була просто в розпачі, – говорить Зоя Якімець. – Заяву написала разом із іншими, але вказала – “згодна на безкоштовне встановлення індивідуального опалення”. Звідки ж мені взяти майже 10 тисяч гривень?!
Пенсію літня жінка отримує в розмірі 725 гривень. З цих коштів 350 гривень іде на ліки: Зоя Семенівна перенесла інфаркт, інвалід ІІ групи. Частина пенсії витрачається на оплату комунальних послуг. А на харчування залишаються копійки. Добре, що сусіди поруч щиросерді, допомагають, діляться чим можуть.
Індивідуальне опалення в будинку № 10 по вулиці Конституції мешканцям довелося встановлювати за власний кошт. Міськвиконком лише розробив документацію. Встановили обладнання всі, крім Зої Семенівни: ветерану праці, інваліду ІІ групи З.С.Якімець допомогти нікому. Син сам кінці з кінцями ледве зводить. Доньку Зоя Семенівна поховала минулого року. Цей біль утрати не проходить, горе підірвало здоров’я вкрай.
Так і живе старенька жінка з болем у серці й своєю бідою у холодній квартирі, де позначка термометра сягає +12–14°. Щойно з її оселі вийшла бригада “швидкої” – вже другої за цей тиждень. Від хвилювань і відчуття приреченості тиск підвищився до 260.
Розпитую Зою Семенівну про минуле. Вона згадує свою роботу на Полтавському електромеханічному заводі (тепер ВАТ “Лтава”), і її обличчя світлішає. Тоді вона була шанованою людиною, очолювала на підприємстві бюро технічної документації. Майже 40 років бездоганної праці на виробництві! Була занесена на міську дошку пошани, удостоєна відзнаки “Почесний ветеран заводу”…
Згадує Зоя Семенівна й тяжке дитинство, що випало на часи воєнного лихоліття. Сім’я жила на Подолі. І щоб вберегти трьох дітей від фашистських облав, мати переховувала їх у полі. Один із братів пенсіонерки – Віталій Бардешин – був відомим футболістом. Усі діти цієї родини – діти війни. Але компенсацію за цей статус Зої Семенівні оформити ніяк: хвороби забрали всі сили.
Чому серед 12 квартир будинку № 10 по вулиці Конституції ветеран праці й інвалід ІІ групи Зоя Якімець опинилася без теплопостачання? Сьогодні жінка потерпає не тільки від холоду, а й від нестатків, обмежуючи себе навіть у необхідному.
а якщо надворі лютуватимуть морози, як тоді доведеться Зої Якімець пережити зиму? Що буде з її здоров’ям? Про це хотілося б запитати чиновників.