У головному управлінні МВС України у Полтавській області на обліку перебувають 549 жінок і 3869 чоловіків, які вчинили насильство в сім'ї. Ці офіційні дані були б значно вищими, якби не кілька "але"…
Битий небитого везе
90% тих, хто з'ясовує стосунки в сім'ї за допомогою кулаків, не минають нагоди "заглянути в чарку". У переважній більшості це чоловіки, багато з яких ніде не працюють, сидять на шиї у своєї родини. Втім, це аж ніяк не заважає їхньому бажанню час від часу нагадати дружині про те, "хто в домі хазяїн".
– Особу, яка завдала тяжких тілесних ушкоджень або середнього ступеня тяжкості, за що передбачена кримінальна відповідальність, ми ізолюємо спочатку на 10 діб, а потім на час досудового слідства, – пояснює начальник відділу зв'язків із громадськістю ГУ МВС України у Полтавській області Юрій Сулаєв. – Якщо йдеться про легкі тілесні ушкодження, наприклад, під час сварки чоловік штовхнув дружину чи дав їй ляпаса, то покаранням може бути арешт до 15 діб, громадські роботи або штраф.
Коли безробітних сімейних тиранів змушують сплачувати штрафи, ці штрафи лягають тягарем не на них, а на їхню родину, яка виявляється покараною двічі. Оскільки в кривдника і в жертви – спільне майно, яке може бути конфіскованим, виходить, як в народній казці, коли битий небитого везе на собі.
– У цьому недосконалість законодавства, і це основна причина, чому потерпілі не завжди звертаються за допомогою, – переконаний Юрій Сулаєв. – Моя особиста точка зору така: непрацевлаштованого чоловіка, який вчинив насильство, треба залучати до громадських робіт.
Навіть якщо Феміда не сліпа, а справедлива, парадоксальних ситуацій "б'є – значить, любить" не уникнути. Типовими є випадки, коли слідчо-оперативна група виїжджає на виклик, бо чоловік погрожує дружині ножем або сокирою. Звісно, кривдника забирають до камери тимчасового утримання, проте вже наступного дня, а то й через кілька годин, у міліцію зі сльозами прибігає дружина і ледь не на колінах просить відпустити її чоловіка додому. І знову той, хто вчинив насильство, усвідомлює свою безкарність і "царює" в родині й надалі.
– Як не прикро, але наші громадяни часто не оцінюють адекватно загрозу своєму майбутньому, – продовжує Юрій Сулаєв. – До нас зверталися настільки змучені жінки, що їх на цьому світі тримали тільки діти. Але заради чого терпіти стільки болю? Якщо чоловік постійно знущається, дружині треба подавати на розлучення, конкретно вказувати причину: побиття, насильство, постійне зловживання спиртним. Навіть якщо після розлучення з розподілом майна колишнє подружжя залишається жити в одному помешканні, це вже не одна сім'я; а за посягання на майно іншої особи, за погрозу вбити, за проникнення на чужу територію передбачена кримінальна відповідальність.
 Проблема і в тому, що в нас немає соціальних гуртожитків, куди можна було б відселити матір з дітьми, щоб буян відчув, як це, коли ніхто не пере білизну, не готує їсти, не прибирає в хаті, не порається по господарству, щоб зрозумів, що він втратив, і по-
просив у родини вибачення. А так чоловік відсидів добу чи дві, повернувся додому і, як тільки напився, згадує попередні образи: як викликали міліцію, як його забирали до райвідділу. Тобто знову береться за старе.
Запобігти, а не виправляти
НинІ у Міністерстві внутрішніх справ України пріоритетним завданням вважають профілактичну роботу з проблемними родинами, адже краще запобігти насильству, ніж потім мати справу з його наслідками.
– І міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, і начальник ГУ МВС України в Полтавській області Михайло Цимбалюк наголошують на тому, що основна ланка, яка повинна працювати стовідсотково, – це дільничні інспектори міліції, які живуть серед людей і знають, чим "дихає" кожна родина, – говорить Юрій Сулаєв. – Саме вони виконують найголовнішу функцію у запобіганні домашньому насильству. Проте часто дільничні обслуговують до десятка сіл, навантаження на них дуже велике, і тому на профілактику не завжди вистачає часу. А вона полягає і в тому, що у сім'ю прийшов міліціонер, розказав про відповідальність перед законом, нагадав, що можна не розрахувати сили, покалічити або вбити рідну людину і потрапити за грати.
У тому, що пояснення про відповідальність перед законом є дієвим засобом попередження насильства, переконаний і адвокат Юрій Моторний, хоча, як говорить він, практика юридичного бюро свідчить, що профілактичні заходи швидше є декларативними і не викорінюють справжніх причин виникнення насильства в сім'ї, хоча юридичних приписів для профілактики й для захисту жертв насильства в сім'ї маємо чимало в українському законодавстві. Це – преамбула та окремі статті Конституції, Сімейний кодекс, Закони "Про попередження насильства в сім'ї", "Про охорону дитинства", "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю", окремі статті Цивільного, Кримінального кодексів України та інші.
Одним із найсуттєвіших засобів впливу є притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Адміністративна відповідальність передбачена статтею 173 "Дрібне хуліганство", статтею 180 "Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння", статтею 184 "Невиконання батьками або особами, що їх заміняють, обов'язків щодо виховання". Притягнення до кримінальної відповідальності може проводитися на підставі статті 120 "Доведення до самогубства",  статті 125 "Нанесення легких тілесних ушкоджень", статті 126  "Побої та мордування", ст. 127 "Катування", статті 152 "Згвалтування" та інших.
Сама винна?!
НеоднознаЧнІ думки у юристів, правоохоронців, психологів викликає термін "віктимна поведінка", тобто поведінка, яка провокує насильство. Наприклад, спільне вживання спиртних напоїв, наркотичних речовин, спільний перегляд забороненої літератури, фільмів, демонстративне показування значних коштів, коштовностей. У таких випадках замість захисту жертва насильства в сім'ї може отримати "офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки", яка, до речі, може бути і фактором пом'якшення покарання при розгляді справи в суді.
– Поведінка людини може бути за різних обставин ризикованою, необачною, легковажною, провокаційною, – пояснює адвокат Юрій Моторний. – Якщо виявляти людей, схильних так поводитися, працювати з ними, рекомендувати їм бути пильними, дотримуватися правил безпеки, критичніше ставитися до своїх знайомих та своїх вчинків, кількість жертв насильства в сім'ї можна зменшити. На жаль, в Україні потерпілого розглядають лише як джерело інформації про злочин чи злочинця, і  морально-психологічні характеристики жертви майже завжди залишаються поза увагою правоохоронців та працівників громадських організацій.
"Жінка справді може провокувати насилля з боку чоловіка підсвідомо чи свідомо, бо в такий спосіб вона перестає відчувати себе самотньою і непотрібною, – вважає практич-
ний психолог середньої школи № 5 м.Полтави, психолог СП "Анна" Альона Гунченко. – Проте не завжди визнає це. Але ж спроби "виховання", коли чоловік п'яний чи під впливом наркотиків і не контролює себе, викличуть тільки агресію. У моїй практиці був випадок, коли жінку бив чоловік у першому шлюбі. Вона не визнавала того, що провокує насильство проти себе. Але така ж проблема виникла в неї і в другому, і в третьому заміжжі. Зараз її немає на світі: вона померла – чи від того, що її вдарили, чи від того, що сама впала, ніхто не знає напевно. Я можу лише припустити, що це сталося через провокаційну поведінку з її боку. Проте, беззаперечно, з насильством у сім'ї миритися не можна. Якщо чоловік вдарив дружину і це залишилося безкарним, він продовжуватиме це робити, бо отримав адреналін, а жінка притихла, закрилася в собі, перестала робити зауваження".    
Все ж важко заперечити, що кривдник завжди знайде виправдання своїм діям, незалежно від того, як поводила себе жертва. А проблема побиття жінки має глибоке соціальне коріння і часто криється в стереотипах, які з’являються ще в дитинстві.
За словами Юрія Сулаєва, якщо до відділу міліції звертається людина з явними ознаками побиття, то незалежно від того, спровокувала вона такі дії проти себе чи ні, кривдника притягнуть до відповідальності: "Ніхто не має права піднімати руку і бити іншу людину – чи це жінка, чи це чоловік, чи дитина, чи перехожий на вулиці, немає різниці. За це треба відповідати. Це безальтернативний підхід з боку правоохоронців".
У ролі жертви
Психологи давно знайшли пояснення, чому людина стає агресором або потрапляє в ситуацію жертви. Велику роль у цьому відіграє сім'я. Якщо батьки мали звичку пускати в хід кулаки, дитина вважатиме такі стосунки нормою.  Хлопчики, які бачили у дитинстві, як билися батьки, стають вдвічі частіше агресивними чоловіками, ніж ті, котрі не спостерігали подібних проявів емоцій. Встановлено, що жінки, з яких знущаються, теж часто були свідками  насильства у власній родині.
Проте схильність до агресії і насилля не завжди в людині є, і не завжди її можна побачити. Варто насторожитися, коли до одруження чоловік намагається повністю контролювати кожен крок жінки, щомиті прагнучи знати, що вона робить і де вона, коли постійно ревнує, коли має неконтрольовані спалахи агресії.  
Далеко не кожна жінка знаходить у собі сили розірвати стосунки з чоловіком, який її принижує, і почати нове життя. Причин тому практичний психолог Диканської гімназії ім. М.В.Гоголя Тетяна Деменська називає кілька.
– Часто жінка продовжує жити із сімейним тираном, бо не може матеріально забезпечити саму себе і своїх дітей. Або не йде від чоловіка, бо хоче, щоб у дітей був батько. Хоча це дуже хитка позиція, тому що коли діти виростають у сім'ї і бачать насильство, на них це все відображається. Інша поширена причина – жінка не хоче виносити проблему на люди, вона вважає себе винною в тому, що сталося насильство, бо не ви-
правдала чоловікові сподівання, хоча насправді в абсолютній більшості випадків це не так.
Взагалі наше суспільство роками налаштоване на те, що "б'є – значить, любить", і якщо чоловік застосовує фізичну силу, жінка не вважає це показником негараздів у сім'ї. Навпаки, деякі сприймають таку поведінку як суто чоловічу, особливо коли після насильства, після сплеску негативних емоцій настає момент примирення. На цьому етапі жінка особливо гостро відчуває, що він її любить, і вірить, що насильство більше не повториться.
– Якщо весь час людина перебуває в стані емоційного й психічного напруження, а насилля – це і небезпека, і страх, – негативні емоції накопичуються. Якщо жінка все це тримає в собі, це знайде вихід у вигляді психічних розладів або хвороби, – продовжує Тетяна Деменська. – Не-дарма ж говорять, що навіть онкологічні захворювання – це хвороби емоційних людей, які за все переживають. Якщо насильство відбувається регулярно, жінка повинна зважити, що для неї важливіше: її здоров'я, здоров'я її дітей чи стосунки з чоловіком, який з неї знущається і принижує її.
Ольга кілька місяців тому наважилася на розлучення зі своїм чоловіком-алкоголіком, який тероризував її роками. Все заміжнє життя він її
постійно "перевиховував": не такий борщ – дошкульно висміє перед знайомими, побачив, що розмовляла з іншим чоловіком, – дасть стусана, прийшла на дві хвилини пізніше з роботи – знову ляпас. "Дружина повинна знати своє місце", – любив повторювати горе-чоловік, а Ольга терпіла, бо "то все не він, то горілка", і вірила кожного разу в щирість його вибачень і подарунків. Врешті вона знайшла в собі сили подати на розлучення, але 17 років її життя виявилися фактично викинутими на вітер, бо минули в постійних скандалах і виправдовуваннях перед сусідами за синці.
– Чимало з жінок, які ставали жертвами жорстокого поводження в сім'ї, є дружинами алкоголіків, – констатує Тетяна Деменська. – Ці жінки переконані, що як тільки їхні чоловіки кинуть пити, то перестануть і знущатися. Вони вірять, що в їхніх силах допомогти чоловікам позбавитися алкогольної залежності, але правда і в тому, що такі жінки відчувають власну потрібність і значимість, кладучи свою долю на вівтар сімейного існування. У таких випадках жінці бажано звернутися до спеціаліста, який допоміг би їй вийти з ролі жертви і повернув до повноцінного життя.
У кризовий період проблема насильства в сім'ї особливо актуальна, бо люди поставлені у важкі економічні умови, великий психологічний тиск чинить негативна інформація з преси. Проблеми на роботі, злість, яка часто виникає, коли немає можливості придбати необхідні речі, викликані цим докори самолюбства можуть довести до стану психічної нерівноваги, і тоді все, що було глибоко в підсвідомості, може вилитися в агресію і насильство.
Цікавим є той факт, що з початку року в області не зареєстровано жодного випадку сексуального насильства в сім'ї.
– Наші жінки дуже часто не мають чіткої градації, що є сексуальним насильством, – пояснює Тетяна Деменська. – Вважається, що це тільки згвалтування, а насправді це і поводження з жінкою як із сексуальним об'єктом, і примус до небажаного для жінки сексуального контакту з погрозами щось відібрати, щось змусити робити. До того ж багато жінок вважають, що чоловік має право на все, що робиться в сім'ї. Та й говорити про цей бік життя вважається ганебним, тому жінка не розказуватиме про це навіть близьким подругам, не те що в міліції. Тому статистика не відповідає реальному станові речей.
Виховання дітей: бити чи не бити?
Дитина, яка стає жертвою насильства в сім'ї, опиняється в набагато складнішій ситуації, ніж жінка, яка як доросла людина вже має певні психологічні механізми захисту й може за себе постояти. Дитина виявляється абсолютно незахищеною і починає шукати порятунок у втечах із дому, в сумнівних компаніях тощо.
Діти дуже часто вважають, що чимось накликали на себе батьківський гнів і намагаються не розказувати про це. Іноді навіть один із членів родини не знає, що інший знущається над дитиною, особливо якщо це сексуальне насильство.
– Завжди для дітей насильство є психологічною травмою, тому його можна запримітити, спостерігаючи за поведінкою дитини, – говорить Тетяна Деменська. – Насторожити мають замкнутість, небажання спілкуватися, пасивність, пригніченість, небажання йти додому, спроби втечі з дому. У дитини може бути депресія, тобто відсутність інтересу абсолютно до всього: до ігор, навчання, однокласників. Особливо це повинно насторожити вчителів, коли це виникає раптово або постійно повторюється.
Досвід століть і поколінь доводить, що фізичні покарання дітей дуже рідко бувають результативними. Нині виховання дитини орієнтоване на розвиток повноцінної особистості, а побиття – це пригнічення особистості, і є взагалі недопустимим. Іноді одне таке покарання може зламати характер дитини на все життя.  
* * *
ЛюдинІ, яка постраждала від насильства, можна звернутися за допомогою до фахівців відділів у справах сім’ї, молоді та спорту, які надають консультації, а при необхідності направляють до спеціалізованих установ для жертв насильства. Захисту постраждалим слід шукати в міліції, що є єдиним органом, який наділений правом вживати каральні заходи з попередження насильства в сім’ї. Медичну допомогу особам, які зазнали жорстокого поводження в родині, надають у будь-якому лікувальному закладі.
Не треба миритися з принизливим і жорстоким поводженням чи боятися говорити про це. Не слід вдавати, що нічого не відбувається, і надіятися, що все якось минеться. Варто докласти максимум зусиль, щоб вирватися із замкненого кола, а тим, хто поруч, – родичам, друзям, сусідам – треба простягнути руку допомоги, бо коли мова йде про домашнє насильство, мовчання означає співучасть.