Незважаючи на перепони, йшла обраною дорогою. Не спокусилася на матеріальні вигоди. Не зрадила народному співу. Завжди співала для людей зі сцени, і ніколи – за гроші на закритих вечірках. Лише розсміялася на пропозицію залишитися жити в Америці. В критичну хвилину свого життя, яке висіло на волосинці, без вагань відмовилася прийняти німецьке громадянство.
 Після тяжкої хвороби, нездоровою, знову вийшла на сцену зі словами: "Люди добрі! Як же мені відспівати вам за ваше добро?" І відспівувала! Але творила добро не лише неперевершеним співом. Її добрі справи залишаються в душах і серцях земляків. Адже за її сприяння збудована церква в Корещині, газифіковані оселі, статус середньої школи отримала Землянківська дев'ятирічка, яка тепер носить ім'я Раїси Кириченко. Віддаючи їй належне, сьогодні на подвір'ї школи відкривається пам'ятник уславленій землячці.
 У шкільній світлиці Раїси Кириченко розповідається про її життя і творчість. Діє також музейна кімната в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка. Відкриті меморіальні дошки на будинках, де вона жила, в Корещині, Полтаві, Києві. Її іменем названі Мала академія мистецтв і вулиця в Полтаві.
Вона гідна того, щоб пам'ятник їй постав і в Полтаві. Щоб почалася системна робота по збереженню її творчої спадщини. Потрібно віднайти всі записи її пісень і з плівок переписати їх на диски. І "розсекретити" всеукраїнський конкурс естрадної пісні "Пісенні крила Чураївни", який проводиться в Полтаві, але про нього мало чути.
Раїса Панасівна любила людей. Шануймо ж і її сонечком своєї любові.