Життєві барви діамантового щастя

Тетяна РЕБРИК
Журналіст

…20 червня 1941 року у Великобагачанській школі їм вручили атестати зрілості. Тієї ночі щасливі випускники зустрічали схід сонця і були сповнені мрій. А через два дні багато з них пішли на фронт. Іван Бутяга потрапив в Москву, у школу десантників, після закінчення якої воював під Сталінградом, потім – Ростовом, був поранений. Після лікування воював у інженерно-саперних військах.
…Марія народилася за кілька десятків кілометрів від Великої Багачки, на хуторі Довженках. У роки війни потрапила під чорне крило окупації. Втікаючи від каторжних робіт, на які німці вивозили молодь до Німеччини, шістнадцятирічною прийшла пішки від Києва до дому.
А доля звела їх у Великобагачанській бібліотеці вже у 1948 році. Вона працювала у районному фінвідділі, він – у районному відділі культури. Красивий, синьоокий офіцер Іван вважався завидним женихом. Марія теж була красунею.
У бібліотеці розговорилися. Приводом до розмови чомусь стала гітара Марії, яку вона не вміла настроїти, хоч інколи грала для душі. Іван відразу визвався налагодити інструмент.
А незабаром вони святкували весілля, яке справляли у неї, на хуторі в Довженках. А потім Іван привіз молоду дружину до батьків. Спершу тіснилися усі разом у одній хаті, а пізніше з комірчини у сінях облаштували собі крихітну кімнатку.
Молоде подружжя обоє навчалися у вузах: чоловік – на історичному факультеті Харківського університету та в інституті іноземних мов в Одесі, дружина – на факультеті бухгалтерського обліку у Харківському університеті. Відтоді він усе життя учителював, а вона вела фінансові справи на посаді головного бухгалтера райфінвідділу. Збудували у центрі Великої Багачки дім, виростили двох дітей. Марія Яківна – ветеран праці, Іван Тимофійович – учасник бойових дій Великої Вітчизняної, інвалід II групи.
Вони і зараз у міру сил трудяться, цікавляться справами держави, області й району, найактивніші передплатники періодики. А ще – співають у самодіяльному народному хорі ветеранів війни та праці від часу його створення.
Та найбільша гордість подружжя – їхні діти. Володимир Бутяга – Надзвичайний і Повноважний Посол України. Представляв нашу державу в кількох країнах, в тому числі 13 років – в Ірані, нині працює у Міністерстві закордонних справ України, а Віталій – у МЗС Росії. Успішна доля дітей – найбільше щастя батьків.

Print Friendly, PDF & Email
Ви можете залишити коментар, або Трекбек з вашого сайту. Друкувати Друкувати

Залишити комментар

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.