– Напевне, за злою іронією долі саме у проголошений в Україні Рік культури й відбувався чи не найбільший занепад закладів культури в навколишніх селах. Згорів сільський клуб у с. Шепелівці, люди розібрали клубні будинки в сусідніх селах Яроші та Пироги, – розповідає Михайло Колісник. – Устимівський ще якось тримався, хоча останній ремонт у ньому робили 20 років тому. До остаточної руйнації клубу залишалося недовго, адже дах був дірявий, до того ж обвалена стеля, побиті вікна й цвілі стіни. Про проведення у такому приміщенні якихось сільських заходів не могло бути й мови. Устимівська молодь топтала стежку до “генделика” в сусіднє село.
Поштовхом до прийняття рішення про відбудову клубу стало минулорічне святкування Дня Перемоги. Пам’ятник полеглим у Великій Вітчизняній війні, де похоронені й устимівці, знаходиться поряд із клубом, тож після мітингу люди не розходилися, згадує Михайло Колісник. Їм явно хотілося поспілкуватися, послухати пісні воєнних років, але почав накрапати дощ, сховатися від нього було нікуди, хоча поряд і був клуб. Ось тоді, порадившись із друзями (перш за все потрібна була моральна підтримка), Михайло Григорович і вирішив узятися за відбудову закладу культури.
До справи приступили у серпні, коли з’явилися перші кошти за продане збіжжя. Тоді ще на канікулах були й студенти (а їх у селі – десятків зо три), яких попросили допомогти прибрати навколишню територію та винести з клубу сміття. Молоді прийшло чимало, мабуть, і з сусідніх сіл теж долучилися, хоча до кінця ще й не вірили, що клуб оживе.
У ремонт сільського закладу культури Михайло Колісник вклав понад 100 тисяч гривень. Відремонтовано дах, виконано всі внутрішні роботи. Приємно дивитися на оздоблену ліпленням стелю, яку освітлює чудова люстра, на вирівняні стіни, оновлені вікна. Тут знайшлося місце й для
більярдної та тенісної кімнат, а відтак буде
де відпочити молоді чи провести захід сільській громаді.
Відкриття Устимівського сільського клубу відбулося в День працівників сільського господарства, хоча ремонт фасаду клубу розпочнуть тільки навесні цього року.
Керівник господарства, в якому працює 20 сільчан, усьому встигає дати лад – і в тракторній бригаді порядок, і поля всі підготовлені. А ще Михайло Григорович пише чудові вірші. Та особлива його гордість – дубова лісопосадка, закріплена за господарством, де дерева – його ровесники.
Фермерує Михайло Колісник ось уже понад 10 років. Розпочинав із 50 га землі, зараз же сільськогосподарське фермерське господарство “Златопіль” має в обробітку 900 га. За ці роки створено базу сільгосппідприємства, відбулося становлення трудового колективу. І хоча  він не великий, та серед них є токар і електрик, слюсар і коваль… Три роки тому СФГ придбало комбайн “Майсейфер Юсон” датського виробництва, хоч дорогувато коштував, але техніка надійна, тож свою ціну виправдає. Мають також жатки для збирання соняшнику й кукурудзи, торік купили чотири новеньких МТЗ-82, а от Т-150 – дещо старішого віку. Чи не єдине слабке місце – відсутність вантажних автомобілів, але то – справа наживна.
У структурі посівів СФГ “Златопіль” абсолютна перевага за зерновими культурами, адже сільгосппідприємство – насіннєве господарство, для сортооновлення купують лише елітний посівний матеріал. Тут пишаються своїми здобутками: торік озима пшениця “Селянка” дала по 55 ц/га, соняшник – по 35, соя – по 30 ц/га. Під майбутній урожай вже закуплено мінеральні добрива та засоби захисту рослин, повністю підготовлено грунт.
У повсякденних клопотах завжди поряд із Михайлом Григоровичем його дружина Валентина Миколаївна, вірний друг і надійний помічник. Разом виховали трьох дітей, дали їм надійний орієнтир у житті, вже й онуки Юрко та Софійка підростають. Тож заради них, заради майбутнього господарства, села, яке повинне жити, а не виживати, заради нашої держави варто жити і працювати, аби залишити хороший слід на землі, вважає Михайло Колісник.