Спортивне життя Кременчука неможливо уявити без професійних легкоатлетів, а їхню когорту – без заслуженого майстра спорту України, багаторазового призера чемпіонатів України, Європи й світу зі штовхання ядра й метання диска Олега Білоконя. У скриньці спортивних досягнень кременчуцького легкоатлета – призові місця на Дефлімпіадах. Але найбільша його перемога – над самим собою…
Ініціатором того, щоб син професійно займався легкою атлетикою, за словами самого спортсмена, став його батько, Валерій Євгенович:
– Діти з проблемами слуху, які вчаться в звичайній школі, часто стають об’єктом недобрих жартів своїх однолітків. Мій батько знає про це не з книжок, адже по чоловічій лінії в нашій родині ця проблема, на жаль, – не рідкість. Він хотів, щоб я був фізично добре розвиненим і впевненим у собі, тож наполіг на тому, щоб займався спортом. Та і власним прикладом мене заохочував, адже сам професійно займався метанням молота. Ми щоліта їздили разом із ним у спортивний табір. Так я і потрапив у великий спорт…
Першим тренером Олега Білоконя був Олександр Олександрович Губченко. Щоденні заняття з легкої атлетики проходили на спортивній базі Крюківського вагонобудівного заводу:
– Коли навчався у дев’ятому класі, познайомився із тренером Юрієм Олександровичем Щипецем. Його вихованці брали участь у всеукраїнських легкоатлетичних змаганнях, і мені захотілося вийти на такий рівень. Він запросив мене на зимовий чемпіонат України, який проходив у Ялті, щоб я визначився, в якому спортивному напрямку хочу розвиватися. Цікавий вид спорту – метання ядра, але треба мати кремезну статуру, щоб досягти відчутних результатів. Спортсмени, які метають спис, повинні бути надзвичайно гнучкими, метальники молота, як мій батько, – мати надзвичайно сильні ноги. А от для метання диска необхідно розвивати все тіло, й саме це мені сподобалося. До того ж це – древній і дуже естетичний вид спорту.
Стартовим спортивним майданчиком для Олега Білоконя стала універсіада України, що відбулася в Харкові у 1999-му. З турніру легкоатлет привіз додому першу золоту медаль. Це надихнуло молодого спортсмена, але незабаром настала пора переходу з молодіжної у дорослу групу, де була дуже висока конкуренція. До того ж цей період співпав зі вступом до Кременчуцького державного політехнічного інституту. Навчання у виші було доволі непростим, тож Олег вирішив піти з професійного спорту:
– І саме в цей момент у моєму житті з’явився Валерій Львович Лекумович, який очолював кременчуцьку філію “Інваспорту”. Він розповів мені про дефлімпійський спорт, що об’єднує спортсменів із порушеннями слуху. Він порадив мені з’їздити в Одесу, на чемпіонат України. Я поїхав, познайомився із тренером Андрієм Юрійовичем Фатєєвим (у вітчизняному дефлімпійському спорті він курирує легку атлетику. – Авт.). Він обійняв мене, як рідного, й одразу ж запропонував у складі української збірної поїхати в Грецію, на чемпіонат Європи.
Звідти Олег Білоконь повернувся срібним чемпіоном, завоювавши одразу дві медалі – у метанні диска і ядра:
– Мене найбільше вразили навіть не результати, а надзвичайно щира і дружня атмосфера, що панувала серед спортсменів, які з’їхалися на змагання з різних країн. Я не очікував, що стільки людей мають проблеми зі слухом й що серед них – стільки талановитих спортсменів!
З першої у своїй спортивній кар’єрі Дефлімпіади, що відбулася в 2001 році в Римі, кременчуцький легкоатлет Олег Білоконь привіз додому золоту медаль, яку виборов у змаганнях з метання ядра, й срібну – у метанні диска. Але з особливим захопленням згадує свою поїздку на ХХ Дефлімпійські ігри, що проходили в 2005 році в Сіднеї:
– Австралія – то зовсім інший світ! Коли в нас зима, в Австралії в розпалі літо, доволі спекотно, особливо у вітряну погоду. Було непросто призвичаїтися до різкої зміни клімату, але довелося швидко звикати, бо треба було тренуватися…
З Австралійського континенту наш земляк повернувся з двома золотими медалями. Наступна Дефлімпіада (2009 рік, Тайвань) принесла Олегові Білоконю й українській збірній ще одне “золото”, здобуте у метанні диска. Тоді всього 11 сантиметрів не вистачило Олегові, щоб здолати олімпійський рекорд у цьому виді спорту!..
На VII чемпіонаті Європи кременчуцький легкоатлет Олег Білоконь здобув дві золоті медалі, з наступного, що відбувся в Туреччині у 2011-му, привіз додому одне “золото” (з метання диска). Виступ у Польщі, де у 2015-му проходив XIX Європейський чемпіонат, приніс Олегові Білоконю “срібло”. Наступний, що відбувся в Болгарії, – срібну медаль і особистий рекорд. Між цими виступами були виснажливі багатогодинні тренування, наполеглива робота над собою, підвищення майстерності і зрештою – заслужені перемоги в багатьох спортивних змаганнях європейського, світового рівнів, на яких кременчуцький легкоатлет Олег Білоконь знову й знову піднімався на п’єдестал пошани, на його честь гордо лунав Гімн України.
У цьому році в Самсуні (Туреччина) відбулися ХХІІІ Літні дефлімпійські ігри, на яких українська збірна посіла ІІ командне місце, завоювавши 99 нагород. Брав участь у цих змаганнях і кременчуцький легкоатлет Олег Білоконь…
За досягнення високих спортивних результатів під час участі у Дефлімпійських іграх, волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету нашої держави заслужений майстер спорту України Олег Білоконь удостоєний численних відзнак, серед яких зокрема – ордени “За заслуги” II i III ступенів, орден “За мужність” III ступеня, Почесні грамоти Кабінету Міністрів і Верховної Ради України. Найбільший здобуток спортсмена, як він сам стверджує, – це дружина й маленька донечка, а ще – улюблена справа, якій присвятив життя і яка допомогла здолати хворобу й досягти успіху.
Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА
“Зоря Полтавщини”
[1]