Двадцять років тому, 21 серпня 1997 року, в Москві через ускладнення після операції на серці помер Юрій Нікулін. Ця звістка засмутила серця його шанувальників у багатьох куточках світу. Він був, без перебільшення, видатним комедійним актором, клоуном світового масштабу, кумиром для багатьох поколінь.
Рідко коли буває так, що легкістю таланту, іскристим даром дотепності наділена людина, яка жартує не тому, що не обізнана в чомусь, не може проникнути в суть речей, а якраз тому, що мудра, що їй даровано кругозір філософа. Він став для багатьох світлом у темряві в часи повсякденних труднощів і життєвих випробувань.
Майбутній великий актор з’явився на світ 18 грудня 1921 року в невеликому містечку Демидів, де його батьки грали у місцевому драматичному театрі. Коли хлопчикові виповнилося 4 роки, сім’я оселилася в Москві.
Юрій Нікулін потрапив на фронт прямо зі шкільної лави і встиг взяти участь відразу в двох війнах (радянсько-фінській та Другій світовій). Загалом на війні Нікулін провів довгих п’ять років.
Після демобілізації подав документи до ВДІКу, проте отримав відмову через те, що приймальна комісія визнала його недостатньо красивим. Щось подібне траплялося з ним і пізніше. Довго не думаючи, Юрій відправився на студію розмовних жанрів, що діяла при Московському цирку. Цього разу вступні іспити виявилися вдалими, і він був зарахований до групи знаменитого клоуна Карандаша.
Закінчив навчання Юрій Нікулін у 1950 році, відразу ж став виступати в Московському цирку разом зі своїм тодішнім колегою Михайлом Шуйдіним.
У 1958 році він дебютував і в кіно – в картинах “Людина з гітарою”, “Друг мій Колька!”, “Непіддатливі”. Після виходу фільму “Самогонники”, де Нікулін зіграв Балбеса, його амплуа комедійного актора остаточно підкорило глядачів. За цим пішли ролі у фільмах “Пес Барбос і незвичайний крос”, “Кавказька полонянка”, “Операція “И” та інші пригоди Шурика”, “До мене, Мухтар!”, “Діамантова рука”, “Старики-розбійники”, “12 стільців”, “Двадцять днів без війни”, “Вони воювали за Батьківщину”. Не лише комедійні, а й драматичні ролі чудово давалися акторові, і ще за життя Юрій Нікулін став справжньою легендою кіно. Навіть через більш як півстоліття ці фільми збирають біля екранів мільйони шанувальників таланту актора.
На початку дев’яностих Юрій Володимирович спробував себе і в ролі телеведучого у програмі “Білий папуга”. Але саме Московському цирку на Цвітному бульварі Юрій Нікулін віддав більше половини свого життя. Із 1982 року був режисером, а з 1984-го став його директором. Працював разом із дружиною Тетяною Миколаївною, яка була артисткою цирку. Вони прожили разом 47 років. Після смерті артиста цирк очолив їхній син Максим. Тетяна Нікуліна стала консультантом із творчих питань.
Видатного актора посмертно було удостоєно найвищої нагороди Фонду Міжнародних премій – ордена Миколи Чудотворця “За примноження добра на землі”. Ця нагорода була заснована в Кобеляках. Наприкінці квітня 2000 року на запрошення президента Фонду Костянтина Бобрищева журналісти “Зорі Полтавщини” Лідія Віценя та Валерій Черкас побували у Московському цирку на Цвітному бульварі з приводу передачі нагороди сім’ї Нікуліних. Тетяна Миколаївна і Максим Юрійович, а також увесь творчий колектив цирку із вдячністю прийняли нагороду, щиро й сердечно зустріли гостей, не приховуючи, що самі ще боляче переживали втрату незабутнього й неповторного Юрія Нікуліна.
3 вересня того ж 2000 року на Цвітному бульварі перед будівлею Московського цирку Нікуліна відбулося відкриття нового пам’ятника Юрію Володимировичу. Бронзову статую клоуна відлили в Італії, а автомобіль – у Білорусі, загальна вага композиції – 3,5 тонни. Автор цього пам’ятника – скульптор Олександр Рукавишников.
У 2014-му на 86-му році життя померла дружина актора Тетяна Нікуліна.
Глядачі цирку й туристи дотримуються легенди, що пам’ятник приносить щастя, якщо потерти ніс Нікуліна чи деякі частини одягу, якщо посидіти за кермом. Тож скульптура видатного актора в деяких місцях відполірована до блиску.
Підготувала
Марія ВІТРИЧ.
[1]