- Зоря Полтавщини. Громадсько-політична газета - http://www.old.zorya.poltava.ua -

Карикатури з натури

…В одному маленькому райцентрі вперше відкрився супермаркет. Початку цього урочистого, з великими знижками на товари, торговища чекали кілька місяців і, коли двері нарешті відкрилися, щиро пораділи: цінники справді дуже-дуже вигідно різняться від звичайних у райцентрі. Асортимент – на всі смаки. Перші тижні народу набивалося стільки, що не проштовхнутися: люди ішли-їхали з усіх кінців і навіть із сусідніх районів.
Минув час, ажіотаж дещо спав. Але популярність била рекорди, люди продовжували підтягуватися, причому не лише для того, щоб скупитись. Якось на касі охоронці затримали дядька з палицею ковбаси у рукаві. Начебто “логічно”: якщо ковбаса не за склом чи по той бік прилавка, а висить прямо перед носом, продавця поряд немає, та ще ніхто наче й не бачить… І потягло чоловіка на гріх. Чому крадіжка не вдалася – селянин, напевне, й не докумекав.
Такі історії траплялися й виявлялися одна за одною, набували розголосу. Інший покупець придумав фокус із самообслуговуванням: набрав у пакет яблук, зважив, приліпив отриманий з автомата цінник, а потім повернувся до контейнера та доклав товару стільки, щоб пакет ледь зав’язався. І цього на касі перестріли, товар переважили, змусили доплатити.
Представниця ромської національності пішла далі, застосувавши максимум надзвичайних здібностей: набрала у прозорий пакет картоплі (по 5 гривень за кіло) вперемішку з ківі (на той час по 30 гривень), зважила й приліпила отриманий цінник, звісно, виходячи з ціни “що по п’ять”.
…Продавці-касири усі – місцеві, тож райцентр шумить-переповідає, колекціонує способи купівельної винахідливості.
Та “контрольним у голову” вже для співробітників супермаркету стала скандальна бабця, котра, отримавши здачу, почала репетувати на увесь магазин: “Шкуродери, ні стида ні совісті! Я 500-гривенну купюру давала, а здачу мені дали з 200!” Дівчина на касі розгублено запевняла, що півтисячної купюри і в руках не тримала, але тітонька червоніла, сердилася й додавала на публіку децибелів: “Це ж скільки наглості треба мати, щоб оббирать нещасних пенсіонерів! Глитаї!” Галасувала й вимагала справедливості. Аж поки концерт не обрид охоронцям: “Бабусю, хочете знати, які купюри у вас до покупки у гаманці лежали? Проходьте сюди”, – і запросили тітоньку до монітора. Та й заклякла, спостерігаючи у відеозаписі, як діставала свої гроші (у “кошельку”, крім 200-гривенної, було кілька купюр по 10 та 5 гривень). На запитання хлопців “Так вам здачі добавлять?” скрипнула зубами й мовчки розвернулася до виходу.
І все це – також ми, український народ, який хоче жити гідно.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”

Print Friendly, PDF & Email [1]