Як виростити якомога більше овочів

“Давно захоплююся вирощуванням городини на високих грядках за технологією доктора Джекоба Мітлайдера. А це в одному з городницьких журналів прочитав, що американський фермер Джон Девонс робить усе ще простіше, а його врожаї картоплі, капусти й інших овочів вражають навіть його самого. Чи не могли б ви докладніше розповісти про особливості технології Джона Девонса? Думаю, це цікаво не лише мені, а й іншим городникам”.
Петро ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ.
м. Полтава.

На запитання читача відповідає агроном Марія ПРИХОДЬКО:
– В основі технології вирощування городніх культур, створеної й запропонованої фермером із США Джоном Девонсом, – використання особливостей біології різних мікробів. Цей біоінтенсивний метод агротехніки автор розробив на основі досліджень японських і російських учених, а також власного досвіду, й описав у своїй книзі “Як вирощувати більше овочів, ніж можна собі уявити, причому на значно меншій ділянці, ніж ви думаєте”.
Технологія отримання високих урожаїв заснована на активній участі в процесі вирощування городини двох видів бактерій – аеробних, тобто тих, які не можуть жити без кисню, й анаеробних, себто таких, яким кисень не потрібен.
Показники врожайності, що їх наводить Девонс у своїй книзі, просто неймовірні! Йдеться, звичайно, про високоврожайні сорти, що вирощуються в оптимальних умовах щодо кількості тепла, вологи й сонячного світла. Так, згідно з його даними, при мінімальних трудових затратах з 1 сотки грядки можна отримувати від 450 до 3540 кг відбірної картоплі, кабачків – від 370 до 440 кг, кавунів – 450–1450 кг, пізньої капусти – 870–1740 кг, огірків – 540–2170 кг, томатів – 880–1900 кг, часнику – 550–1100 кг, цибулі-ріпки – 910–2450 кг.
Як стверджує розробник методики, такі урожаї можна отримувати навіть в умовах помірного клімату. Для цього не потрібно кардинально міняти систему роботи на городі. Достатньо буде лише трохи змінити свої городні “звички”. Так, Девонс радить висаджувати рослини саме в ті терміни, що рекомендовані для конкретної місцевості. При цьому неважливо, який метод буде застосовано – розсадний чи насіннєвий. Розміщати рослини на грядках потрібно в шаховому порядку, адже тоді відстань від стебла до стебла і від ямки до ямки буде однаковою, що надзвичайно важливо. Відстань між лунками має особливе значення й наведена в цій таблиці:

На дослідних ділянках, де застосовується метод Девонса, був отриманий урожай огірків, що в 1,7 разу перевищує середні показники. Витрата мікроорганізмів при цьому склала не більше 1 ст. л. на 10 л води.
Для боротьби з борошнистою росою, фітофторою, антракнозом і різними видами гнилей, що атакують городину протягом усього вегетаційного періоду, фермер використовує спеціальний розчин коров’яку. Готується він так: відро на 1/3 заповнюється коров’яком і на 2/3 – звичайною водою. Вміст ємності бродить протягом 5–7 днів. Після цього в нього додаються відходи молочного виробництва, зокрема пахта (знежирені вершки), відвійки (знежирене молоко) і молочна сироватка, пріле сіно із розрахунку 2/3 об’єму відра і 1/3 – води. Після цього настій можна застосовувати.
Город Девонс радить розбивати на окремі грядки, розмежовані доріжками. Ступати на грядки автор технології категорично не радить, причому ні в період вегетації, ні в період відпочинку землі. Ширина грядок має становити 1,2 м, доріжок – не більше 0,5 м. Довжина може бути довільною. Грядки потрібно присипати шаром перегною завтовшки 5–7 см, перекопати їх на глибину лопати й видалити перекопаний грунт. Потім процедуру слід повторити, тобто ще раз насипати шар перегною, перекопати, а потім викласти зверху підживлений шар видаленого за першим разом грунту. Висаджувати чи висівати городні культури потрібно не уздовж, як ми звикли, а обов’язково упоперек грядок.
Аеробні бактерії, як відомо, живуть зверху, не глибше 5 см від рівня грунтової поверхні. Навесні підсилюється їхня активність, у тім числі щодо боротьби з хвороботворними мікроорганізмами, завдяки чому рослини починають активно рости, не витрачаючи сил на боротьбу з фітофторою, борошнистою росою й іншими інфекціями.
Однак звичайне вапнування має ще більший ефект. Як виявилося, внесення вапна в грунт змінює не тільки кислотність грунту, а і його склад. Що це дає? Для багатьох бур’янів зміна звичного середовища виявляється згубною, й осот, пирій, портулак, інші зелені паразити поступово зникають. Грунт при цьому залишається пухким протягом декількох років, оскільки повітря і вода вільно проникають у нього без обмежень на глибину до 1 м.
Девонс виявив ще один цікавий момент: якщо під корінь рослин вносити на глибину 15–20 см невелику кількість води, вона спровокує підйом вологи з глибини. Тож практично зникає необхідність у малоефективному й до того ж надзвичайно трудомісткому поверхневому поливі – достатню кількість вологи рослини отримають із надр і від описаного вище прикореневого внесення.

^[1]