Земельна реформа в Україні стартувала майже 26 років тому. Серед її пріоритетів перш за все було формування нового земельного ладу з утвердженням основного постулату – земля повинна належати тим, хто її обробляє. Але піком реформи мало стати суттєве поліпшення раціонального та ефективного використання землі, збереження цього ресурсу для прийдешніх поколінь. Навряд чи наблизились ми більш як за чверть віку до кінцевої мети реформи. Але нині і в політикумі, і в суспільстві взагалі активно обговорюються можливість і доцільність зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, що має відбутися вже в цьому році. Саме такою є вимога угоди про співпрацю України з Міжнародним валютним фондом (МВФ). Думками з цього приводу поділилися аграрії, науковці, наші земляки – селяни й мешканці міст.
Земля виконує функцію соціального захисту селян
– Чи необхідно загалом нині впроваджувати ринок землі? – із цим запитанням звертаємося до кандидата наук із державного управління, почесного землевпорядника України, завідувача кафедри автомобільних доріг, геодезії, землеустрою та сільських будівель Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Григорія ШАРОГО.
– На моє тверде переконання, такої необхідності немає. Реформи повинні мати суспільну підтримку й бути інституціонально забезпечені. Адже проблеми українського села криються не у площині земельних відносин, хоч нині суспільству намагаються нав’язати саме протилежну думку. Одного разу вже запевняли: розпаюємо землі радгоспів і колгоспів, і буде нам щастя. Розпаювали, і щорічно з карти України зникає 15 тисяч сіл. Це демографічна катастрофа. На 10 мільйонів скоротилося населення України. Нині нам кажуть: запровадимо торгівлю землею – ще більше щастя привалить. Це абсолютна авантюра. Повторення столипінської реформи 1906 року, коли селяни, доведені до крайньої межі зубожіння і відчаю, в окремих губерніях за безцінь продали від 40 до 60 відсотків земельних наділів. А за наступні 10 років земля на деяких ділянках здорожчала в кілька разів. Ошукані селяни саме тому й підтримали революцію 1917 року…
– Але ж мораторій – це тимчасовий стан. Реформа має бути завершена.
– Питання обігу сільськогосподарських земель актуальне, але вимушений мораторій зберігає землю селянам і Україні. Чому мораторій вимушений? Бо немає інституцій обігу землі. Державного земельного банку немає, Державного фонду землі немає, землями за межами населених пунктів розпоряджається й веде господарську діяльність Держгеокадастр. Державний службовець веде господарську діяльність. Де, в якій країні таке можливе? У селян забрали землю під резервний запас, спочатку передавши її райдержадміністраціям, а потім – Держгеокадастру. Сільська громада розпоряджається землями тільки в межах села й жодним квадратним метром – поза населеним пунктом. Таким чином відібрали в селян землю адміністративно-командним методом та провели перерозподіл у тіньовий формат. Тому перш за все потрібно повернути землю селянам, сільським радам і місцевим громадам. Щоб вони мали можливість розпоряджатися своїми землями. Адже зараз наказ на 10 соток сінокосу для кози баби Галі з якоїсь Дандасівки треба реєструвати у Києві! З одного стільця розпоряджаються мільйонами гектарів землі.
Ухваліть Аграрний кодекс і поверніть спецрежим оподаткування сільгоспвиробникам. Забезпечте селянину можливість використовувати землю самостійно, а не передавати в оренду, тим більше – продавати. Створюйте державні ринкові земельні інституції: Державний земельний банк, Державний фонд земель і в 3–4–5 етапів включайте землю в економічний обіг, дотримуючись при цьому єдиноспадковості, консолідації і неподільності земельних ділянок.
Треба працювати за нормами цивілізованого європейського права. Спочатку – викупляти паї в Державний фонд у пенсіонерів, які не мають спадкоємців. Далі – сусідське право купити землю. А не так, як нині: надано право купувати землю юридичним особам. Так це ж продаж землі за кордон. Юридична особа може передати корпоративні права будь-якій офшорній чи іноземній компанії, і та фактично стає власником української землі. І тоді автоматично вступають у силу рентні механізми й ринкові права. Земля як вартість буде включена у вартість сільськогосподарської продукції. Тоді у нас хлібина коштуватиме, як у Європі, – 55 гривень.
Міжнародним корпораціям і світовому агробізнесу потрібен земельний ресурс України й не потрібен наш соціум, інтереси нашого народу й держави. Нині ж земля виконує функцію соціального захисту. Втрата землі місцевим соціумом спровокує катастрофічні геополітичні наслідки як для нашої держави, так і для державності в цілому. Як влада ставиться до землі, так і люди ставляться до влади.
Позбавлені стабільних доходів, гідної зарплатні люди, щоб вилікувати чи вивчити дитину, вже й нині спродують землю, передаючи в оренду на 49 років, продають по 700–800 доларів за гектар. Це в 15 разів дешевше реальної ціни землі. Тому сьогодні треба вносити поправки обмеженням терміну оренди землі до 25 років. У Європі право оренди обмежено 15–20 роками. Ми одні у світі дозволяємо оренду землі терміном у півстоліття. Також необхідно відмінити емфітевзис (оренду земельних паїв на 99 років).
Державні керманичі не мають іншого союзника, крім українського народу
“Україна має зробити простий вибір: або у нас буде цивілізований ринок землі, або української держави через декілька років просто не буде”, – про це в ефірі програми “HARD з Влащенко” на телеканалі ZIK заявив народний депутат України попередніх скликань, колишній посол України в Білорусі Роман БЕЗСМЕРТНИЙ.
За словами політика, українській владі сьогодні потрібно набратися розуму, дослухатись порад науковців і практиків й ухвалити закони щодо цивілізованого ринку землі.
“До чинної влади я хочу сказати: між простими людьми і владою нині виник височезний паркан. Тому вже зараз їм потрібно зупинитися і зрозуміти, що є лише дві складові, на які потрібно звернути увагу. Перше – це армія, яка нас захистить, друге – розум, з яким ми повинні жити”, – акцентував Роман Безсмертний.
“Однозначно, владі потрібно зрозуміти, що у неї немає іншого союзника, окрім українського народу. Ні Вашингтон, ні Берлін, ні Париж, а тим більше Москва, думати за українців не будуть. Проте при першій же нагоді усі вони використають Україну на повну. Тому, якщо чинна влада зараз не одумається, то результати її нинішньої політики будуть невтішними”, – вважає Роман Безсмертний.
На шляху до
цивілізованого ринку
Україні потрібен цивілізований ринок сільськогосподарської землі, а для цього слід зробити п’ять кроків. Про це заявив народний депутат України (позафракційний) Юрій ДЕРЕВ’ЯНКО, коментуючи перспективи запровадження продажу землі.
Так, на його думку, насамперед потрібно впорядкувати ринок оренди землі, запровадивши відповідні ціни. Адже сьогодні, за словами народного депутата, вартість оренди землі в Україні у десять разів нижча, ніж у Європі.
Другим кроком має стати юридичний захист власників земельних паїв та спадкоємців цих власників.
– Щоб не сталося так, що через півроку, через рік вся земля опиниться у руках тих, хто має владу і гроші, – зазначив Юрій Дерев’янко.
Третій крок – передача об’єднаним територіальним громадам землі у межах їхніх ОТГ у комунальну власність.
Четвертий крок, за словами обранця, має полягати у прийнятті законопроектів щодо захисту українських родючих ґрунтів – чорноземів, щоб не допустити їхнього виснаження.
П’ятий крок – дати можливість фермерам розвиватися і бути активними учасниками ринку.
Не товар, а засіб виробництва
– За існуючого нині рівня корупції наша українська земля дуже швидко буде скуплена за копійки й перепродана вітчизняним чи закордонним скоробагатькам. Згадайте, де наші ваучери на приватизацію державного майна? Нині нам пропонують такий же метод, завдяки якому кілька людей збагатяться, але мільйони – втратять, – вважає генеральний директор ТОВ “Агрофірма “Хорольська” агропромхолдингу “Астарта-Київ” Павло КАНДИБА. – Треба, щоб наші співгромадяни наполягали на тому, аби їхні представники в парламенті не голосували за відкриття ринку земель. Порівнюючи Україну з Венесуелою та рядом інших країн (така реклама звучить часто в теле- і радіоефірі), слід зазначити, що в нас із ними єдине спільне – рівень корупції. Питання продажу землі не на часі. Й продаватимуть землю тільки ті громадяни, яким дуже “припече”. Тобто потрібні будуть кошти на лікування. А ще – продадуть п’яниці, щоб якийсь тиждень погуляти. Розумна людина такого не зробить, оскільки первинний продаж не відображатиме реальної вартості української землі.
– Чи зможе викупити землю, яку нині орендує, агроформування імені Калашника Полтавського району? – із цим запитанням звертаюся до директора сільгосппідприємства Івана СТЕПАНЕНКА.
– У нашого господарства є багато співзасновників, але викупити землю ми не зможемо, бо коштів на це немає. Якщо люди продаватимуть землю – це буде для нас катастрофою. Але ж вони мають розуміти, що землю скуплять за копійки. Думаю, що в першу чергу держава мала б стати регулятором на ринку землі й мала б створити Державний земельний банк та викупляти й передавати на аукціон для подальшого продажу землю фермерам і тим, хто хоче її обробляти. Інакше може настати справжній “дерибан” землі. Уже все в державі “роздерибанили”, то давайте ще продавати землю. Тоді, по суті, й держави в нас не буде.
– У вас укладено договори оренди з власниками земельних паїв. Мабуть, вони повинні виконуватися? Тож ще 5–7 років є в запасі у господарства?
– Так. Зараз ми переукладаємо угоди оренди на наступні 15 років. Але якщо впровадять ринок землі, то юридичне право обробляти паї в наступні роки в нас справді буде: є договір – не продавайте землю, бо віддам тільки через суд. Але є ще й моральний бік питання: якщо людина справді потребує коштів, щоб дітям допомогти чи на лікування, то як я можу не віддати пай?
Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”
[1]