Мешканці селища Градизьк Глобинського району Григорій і Катерина Савустяненки разом вже 51 рік. Гармонію, взаємні почуття та навіть романтизм зберігають протягом усього подружнього життя.
…Понад півстоліття тому 19-річна Катерина побачила на вулиці гарного, стрункого юнака, який пройшов повз них із сестрою. Замилувалася ним та й сказала супутниці, мовляв, дивися, який красень пішов, він буде мій.
– Невдовзі поверталися з танців із подругою, яка була сестрою уподобаного мною юнака. Дорогою розповідала смішний анекдот. Подруга взяла і “зачепила” Григорія. Він подумав, що то я йому таке утнула, та й жартома каже: “Ось на що ти здатна”. Того вечора провів мене додому. Потім ще кілька днів приходив – до кінця армійської відпустки. Повернувся на службу, і два роки я його чекала. Цілу купу листів написали одне одному, – пригадує Катерина.
Об’єднує подружжя спільне заняття – вишивка. Катерина любить вишивати чоловічі сорочки, одягнула в них усю чоловічу половину своєї родини і сусідського хлопчика. Майстриня може вишити і жіночу модель, а також – рушники, картини, наволочки на подушки.
– Вміння до такого рукоділля я перейняла від матері. Вона не тільки вишивала, а й гарно в’язала спицями та гачком, – каже співрозмовниця.
Майстриня для вишивки обрала український стиль з червоними та чорними нитками. Каже, якщо там є жовті, голубі чи рожеві кольори, то вже не справжня українська сорочка. Для роботи використовує шерстяні нитки. Для однієї сорочки, каже рукодільниця, потрібно приблизно 20 мотків червоних і чорних ниток.
І в руках її чоловіка Григорія полотно перетворюється на картину, мішковина – на барвистий килим, а коленкор – на оригінальний рушник. Ще майстер уміє вишивати подушки, які він називає “думочки”. Такі витвори сьогодні лише де-не-де зустрічаються в українських оселях.
– Після народження сина Григорія моя дружина у безсонні ночі зазвичай вишивала. Мені дуже хотілося допомогти їй. Перебирав нитки, добирав кольори, – розповідає Григорій Петрович. – Потім купили трафарет, який я прикладав до тканини, так і собі навчився.
Першими його роботами стали доріжки на стіну. Чоловік вишиває більше 40 років. Вже й не пам’ятає, скільки робіт створив за цей час. Багато подарував рідним та друзям. А на день народження сина презентував картину “Три богатирі”.
– Мені чомусь дуже кортіло вишити богатирів. Роками не міг знайти візерунок. Ще хочу втілити один задум: трьох мисливців, які зображені на старих портсигарах, – каже чоловік. – Взагалі, не уявляю свого відпочинку без вишивки. Пальці не болять – вже звичні до цього діла, а от зір погіршується.
Рамки для своїх виробів майстер робить власноруч. Працювати любить у тиші, аби нічого не відволікало від улюбленого заняття. Тільки сяде за роботу, а кішка уже біля господаря – зручно вмощується і мурчить, спостерігаючи за його руками. Вміння вишивати від бабусі з дідусем перейняла й їхня внучка Марина.
У своєму чоловікові дружина цінує чуйність, підтримку, розуміння. Григорій може підмінити її по господарству, коли бачить, що втомилася. Сам він переконує, що його половинка – лише одна в світі. Чи потрібні ще якісь слова? Іншим парам подружжя довгожителів радить навчитися чути й розуміти один одного.
Віта КОНОВАЛЕНКО
Журналіст
[1]