Чи не в кожному садку або посадці край поля, на міських вулицях можна побачити в кронах дерев зелені кулясті утворення. Це – омела біла, багаторічна вічнозелена рослина. Вона паразитує на тополях, березах, вербах, липах, а також на грушах, яблунях. Своїми коренями омела проникає під кору дерев і поступово зростається з ними, висмоктуючи поживу.
Уражені цим напівпаразитом гілки уповільнюють ріст, легко ламаються під поривами вітру. Згодом дерева, заселені омелою, перестають плодоносити, їхній вік скорочується в середньому на 8–12 років. Знижений внаслідок нерівної боротьби імунітет не протистоїть розвитку різноманітних хвороб й масовому ураженню шкідниками.
Розповсюдженню омели сприяють птахи. Вони споживають її плоди, що складаються із клейкої речовини й зерняток, і мимоволі переносять насіння на дзьобах та лапах. Потрапляючи на гілки, зернятка приклеюються до них і проростають, рік за роком проникаючи вглиб деревин і поступово знищуючи їх зсередини.
Напівпаразитом омелу називають через те, що вона збагачує повітря киснем у процесі фотосинтезу й має лікувальні властивості, але – за рахунок дерев-живителів.
Є багато заходів для боротьби з омелою. Найбільш ефективний – спилювання уражених гілок і їх негайне спалювання. Знищити зеленого агресора можна також Препаратом №30 С та гліфосатом Ураган форте, обробивши ними дерева-господарі відразу ж після закінчення вегетаційного періоду.
Якщо не вживати ніяких заходів по боротьбі з омелою у власному садку, незабаром доведеться закладати нову садову ділянку. Ця рослина-паразит знищує дерева в геометричній прогресії. Її небезпека набагато вища, ніж амброзії полинолистої. Тож не дамо небезпечній рослині захопити ще не зайняті нею сади й парки, тим самим запобігши виникненню надзвичайної фітосанітарної ситуації.
Підготував Василь БАГНО.
[1]