Нещодавно в Диканській картинній галереї відбулося музичне свято. Відзначали краяни 140-річчя з дня народження свого славетного земляка – музиканта, композитора і хорового диригента Федора Попадича.
Сюрпризом для гостей стала друга частина заходу, коли зазвучала майже після столітнього мовчання скрипка, що тривалий час знаходилася під склом краєзнавчого музею Диканьки. Створив її Тимофій Панасович Губа (1865 р.н.), який працював до 1917 року в майстерні музичних інструментів князя Кочубея. Губи були у багатьох поколіннях музикантами і самі ж виготовляли собі скрипки, віолончелі, контрабаси та басолі. На початку ХІХ століття князь Кочубей запросив із Польщі родину Губів, які були майстрами вишуканих меблів та музичних інструментів. Міг магнат собі таке дозволити, адже відомо, що пиво на його заводі варив бельгієць, молочні продукти до столу князя готувала запрошена з Литви молочниця. Треба сказати, що магнат турбувався і про своїх майстрів та намагався їм створити належні умови для роботи.
Тимофій Панасович Губа був дивним чоловіком. Усе життя намагався розкрити таємницю скрипкового генія Страдіварі. Вважав, що звучанню деревини заважає присутня там смола, намагався знайти способи її видалення. Захоплювався велосипедним спортом і навіть у солідному віці брав участь у велогонках на полтавському циклодромі. Одного разу навіть став чемпіоном губернії з велоспорту. Захоплювався точною механікою. Пасічникував. Ремонтував годинники і велосипеди. Якось навіть полагодив велосипеда першому міністрові освіти України Івану Матвійовичу Стешенку. Був знайомий із Володимиром Короленком. Деякий час працював у полтавському паровозному депо.
Мав Тимофій Панасович шестеро дітей – п’ятьох синів і доньку. До революції дав усім синам вищу освіту. Іларіон мав сільськогосподарський фах, але пішов батьківським шляхом: виготовляв меблі, музичні інструменти і 1913 року за свою шафу для посуду отримав бронзову медаль в Петербурзі. Петро працював бухгалтером. Андрій – учителем. Григорій – начальником пошти у Великих Будищах. Федір закінчив Строганівське художнє училище в Москві у 1914 році. Усе життя прожив у Таганрозі. Організував перший музей Чехова і був його директором багато років.
До Тимофія Панасовича у вересні 1938 року приїздив з Ленінграда композитор Віктор Томілін, щоб у його виконанні записати рідкісні українські народні мелодії і танці, зокрема й потрійний козачок.
Усі Губи були музикантами незалежно від того, чим займалися. Часто родина збиралася разом і грала оркестром на концертах і весіллях. Про цих музикантів згадує А. Гуменюк у книзі “Українські музичні інструменти” (“Наукова думка”, Київ. 1967р.).
Скрипку, яка зазвучала в картинній галереї, свого часу Тимофій Панасович подарував своєму двоюрідному братові Захару Йосиповичу (1855 р.н.). Цей чоловік працював регентом церковного хору в Диканській Миколаївській церкві. В його родині вона зберігалася, аж доки внуки Захара продали хату і виїхали з Диканьки. Після цього інструмент потрапив у народний музей, а далі – у краєзнавчий.
Звичайно, час зробив свою справу: гриф потріскався, місцями дерево пошкодив шашіль. Довелося шукати реставратора, і за цю непросту роботу взявся відомий полтавський 90-річний маестро Юрій Нифонтович Бернадський. І славний майстер з роботою впорався, сам продемонстрував гостям свята звучання відродженого інструмента.
Григорій ТИТАРЕНКО,
краєзнавець, правнучатий племінник Тимофія Губи.
[1]