На цій землі ми народилися і часто (або до певного часу) навіть не здогадуємося про те, як міцно Україна єднає нас упродовж століть в одну велику родину. І перегуками подій у віках, і пробудженою генетичною пам’яттю, і відчуттям шляху, яким треба йти до заповітних вершин свободи, хоч одвічний ворог знов і знов прагне надіти нашому народу імперське ярмо. Але в нашій родині Герої не вмирають, незалежно від національності, якщо вони на цій райській землі народилися не рабами.
Такі думки й почуття в емоційному вихорі роздумів розпалив у серці щойно переглянутий фільм “Соловецькі в’язні з України. Лесь Курбас, Микола Куліш”, презентація якого відбулася в телецентрі філії ПАТ НСТУ “Полтавська регіональна дирекція “Лтава”.
Все почалося у 2010 році, коли творча група “лтавівців” побувала на Соловецьких островах, знімаючи фільм про Миколу Зерова.
– У Сандормосі, коли ми ходили там по розстрільних ямах, на тому суцільному кладовищі, раптом на дереві побачили два портрети… Тоді й зрозуміли, що другим буде фільм про Курбаса й Куліша… Дві долі на тлі епохи, в період сталінських репресій, – розповідає режисер-постановник і продюсер фільму Наталія Іванченко.
Так народився творчий проект телеканалу “Лтава” “Соловецькі в’язні з України”. І так випадково склалося, що презентація його другого фільму відбулася буквально за три дні до 130-річчя реформатора українського театру Леся Курбаса та незадовго до 125-річчя драматурга-новатора Миколи Куліша.
Гості “Лтави” на одному подиху й зі сльозами на очах переглянули фільм, який змістовно насичено відтворив драму життя двох геніїв у часи абсолютного тоталітарного режиму.
– Такі фільми виховують, вони потрібні, щоб знати історію, а передовсім для того, щоб не повторити її трагічних сторінок, – зазначив під час обговорення телепрем’єри доктор філологічних наук, письменник, ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Микола Степаненко. – Але ми ходимо по лезу, історія повторюється, на превеликий жаль, а українська справа не просувається, як мало б бути. Тому це і засторога, і заклик, і посил… До тих, хто відчуває в собі потенціал, кому болить Україна, хто Богом посланий по краплині, діяння за діянням, вершити справді нашу, суверенну, незалежну, вільну, демократичну і багату Україну.
Високо оцінили фільм усі, хто вітав “лтавівців”, – архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір, колишній її генеральний директор Микола Ляпаненко й нинішній керівник Анатолій Мішин, директор Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка Ольга Курчакова, заслужений художник України Микола Підгорний.
Про роботу над фільмом розповідали і виконавці головних ролей: Леся Курбаса – Богдан Чернявський, Миколи Куліша – Володимир Самойліченко. І за всіх, мабуть, сказала автор сценарію, професор ПНПУ Ольга Ніколенко:
– Ми віддали все цьому фільму: свої думки, свою душу, своє серце. Це не просто сюжет, факти, які ми накопичували, – це відкрита рана, і вона не загоюється, вона болить, і ми хотіли передати цей біль кожному з вас… Але водночас це та рана, яка і зцілює. Думаймо про те, що буде з нами у двадцять першому столітті, куди будемо йти, як будемо зберігати все наше, українське, нашу культуру.
До речі, полтавська інтелігенція пам’ятає виставу В’ячеслава Бурлаки за п’єсою Зіновія Сагалова “Танго-33” і її головних героїв – Леся Курбаса й художнього керівника єврейського театру в Москві Соломона Міхоелса. В ній також брав участь Володимир Самойліченко, і фільм “лтавівців” став ніби символічним продовженням тієї театральної оповіді. Його ж творці й глядачі в нових розповідях і фактах доповнювали оте відчуття нашого єднання упродовж століть в одну велику українську родину. І розуміння того, що нам випадає продовжувати справу тих, кого нищила репресивна машина тоталітарної системи в різні роки не такого й далекого минулого. Соловки стукають і в юні серця тих, хто ще нічого про них не знає, – це відчула й творча молодь під час прем’єри. Творці фільму передають цей пережитий ними біль кожному з нас, закликаючи думати й діяти.
Залишається додати: режисери-постановники фільму – Наталія Іванченко, Дмитро Старіков. Автори сценарію – Ольга Ніколенко, Наталія Іванченко. Оператори-постановники – Дмитро Старіков, Максим Старіков. Монтаж і комп’ютерний дизайн – Олена Шарбенко. Звукорежисер – Петро Сливка.
Телеглядачі у ці дні також мали змогу подивитися прем’єру. А хто не встиг – певне ж, фільм ще не раз буде в програмі “Лтави”, стежте за нею. Будьте причетними до творення історії сьогодення, бо все залежить від кожного з нас.
Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”
[1]