У незалежній Україні Тетяну Яблонську визнали прижиттєвим класиком. У 1998 році вона була відзначена Національною премією імені Тараса Шевченка за творчу діяльність. У 2001-му Тетяну Яблонську удостоєно звання Героя України. У 2006 році її іменем було названо вулицю в Києві.
Тетяна Яблонська народилася 24 лютого 1917 року в Смоленську (Росія) в учительській родині. Батько був викладачем російської мови і малювання, мати – викладачем французької. У 1928-му родина переїхала в Україну. В 1935–1941 роках Тетяна Яблонська навчалась в Київському художньому інституті. Її вчителем був Федір Кричевський. Теми материнства й праці в творчості цього видатного українського художника вразили і молоду Яблонську. Вона стала продовжувачкою його традицій. Після війни з 1947 і до 1973 року працювала викладачем художнього інституту.
Україну Тетяна Нилівна прийняла як духовну батьківщину. “Літо”, “Льон”, величезний седнівський цикл зберегли нам Чернігівщину Яблонської. Довга творча поїздка середини 1960-х до Бокшая та інших ужгородських друзів завершилася “Закарпатським циклом”. І в Закарпатті, й у Седневі Тетяна Нилівна зуміла змінити свою манеру – почала писати неначе з чистого аркуша. Перед глядачем на виставках щоразу поставала інша Яблонська. Ніби змінювалася сама суть людини.
Мисткиня увібрала кращі традиції народного настінного розпису. Її творчості властивий широкий жанровий діапазон: художниця писала портрети, натюрморти, пейзажі, тематичні картини. Особливий нюанс у роботах художниці – це кольори, які говорять в унісон із іншими деталями картини. Вони органічні, щільні й глибокі. Колір передає духовну субстанцію робіт і є головним їх компонентом. Усі картини Тетяни Яблонської насичені надзвичайною теплотою. Так міг творити лише майстер, який пізнав, прожив життя, повне випробувань та складнощів, і, незважаючи на це, зумів зберегти й навіть відкрити заново почуття прекрасного, піднесеного, відобразивши його у довершених художніх формах. Її роботи – неначе картини-хоку. Як у японських мініатюрах, на полотна перенесена начебто підглянута у природи подія, яка цінна сама по собі: мандрівка хмари чи захід сонця – як знак безсмертного життя, вічності.
Офіційне визнання Яблонська отримала завдяки картині “Хліб” – після її створення була представлена в 1950 році до Державної премії СРСР, а в 1958-му отримала бронзову медаль на Всесвітній виставці в Брюсселі.
Визначними роботами Тетяни Нилівни є “Весна” (1951), “Безіменні висоти” (1969), “Вечір. Стара Флоренція” (1973), а картина “Льон” відзначена Державною премією СРСР 1977 року.
У 1997-му ЮНЕСКО назвало її художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив Яблонську “Жінкою року-2000”.
Вона любила працювати наодинці із природою і своїми почуттями. Завжди захоплювалася щиро й ніколи не йшла проти своєї совісті.
За геніальність Яблонській доводилося платити негараздами в особистому житті. Шлюб із колегою-художником, сибіряком Сергієм Отрощенком виявився нестійким, як і друге заміжжя за вірменським музикантом Атаяном. Зате доньки Олена, Ольга та нині найбільш активна у пропагуванні маминого надбання Гаяне стали самодостатніми художницями. Гаяне, наприклад, засвоїла спосіб її споглядання: вона пише пейзажі, не відходячи від вікна маминої майстерні.
Тетяна Нилівна жодного разу не повторилася в пастельних пейзажах циклу “Вікна”. До сезонних, добових, настроєвих та інших змін на “Вікнах” вона робила текстові приписки. Разом з картинами вони стоять в одному ряду зі взірцями східної філософії.
Цикл “Вікна” мимоволі продовжився через тяжку недугу Яблонської з 1999 року. Тоді художниця пережила інсульт і так і не одужала від його наслідків. Останній рік вона практично не розмовляла. З Гаяне та двома її дітьми спілкувалася лише їм відомою мовою. Але продовжувала писати – лівою рукою, мовчки – до останнього дня. Своє вікно вкотре Тетяна Нилівна намалювала в передостанній день життя. Закінчила роботу – і тихо відійшла 17 червня 2005 року. Поховали Тетяну Нилівну Яблонську на Байковому кладовищі у Києві.
Творчість Тетяни Яблонської визначає найвищі досягнення українського живопису та графіки і є яскравою сторінкою історії українського мистецтва.
Підготувала Марія ВІТРИЧ.
[1]