Їх називають Небесною Сотнею. Вони дивляться з портретів на пам’ятних знаках та зі світлин в Інтернеті. Це про них перших згадуєш, почувши жалобну пісню “Плине кача…” На тих, хто стояв на Майдані у Києві взимку 2014 року, чекало попереду ціле життя, дехто вже мав за плечима чималий життєвий досвід. Кожен любив свою країну і прагнув бути вільним. Заради цих ідеалів самовіддано лишався боротися до кінця, розуміючи, що не застрахований від кулі. Кривава зима 2014-го забрала їхнє майбутнє…
Тепер ці “люди Майдану” – воїни світла, янголи-охоронці України, які оберігають її від темряви, що намагається проникнути в людські душі. Серед них двоє наших краян – світлої пам’яті Ігор Сердюк із Кременчука й Андрій Черненко, який народився у Слободо-Петрівці Гребінківського району…
“Не плачте, мамо, я іще живий,
Хоча й лежу із кулею у грудях,
А наді мною, юним, молодим,
Схилилися в скорботі люди…
Я не помру, ніколи не помру,
Мені в віках залишене безсмертя,
Хоча і вас тепер не обійму,
Та я живу у всенароднім серці”, – такі поетичні рядки належать Іванні Дячук.
Революція Гідності не завершилася. Хто знає, скільки ще подій чекають на нас. Але у їхньому вирі не забудеться і не зміліє жертва Героїв Небесної Сотні – тих, хто відстоював і загинув, захищаючи своє і наше право на вільне життя у демократичній суверенній державі Україна.
[1]