- Зоря Полтавщини. Громадсько-політична газета - http://www.old.zorya.poltava.ua -

Люди втомилися від війни

Новосанжарець Ігор Бовшик понад рік служив у складі добровольчого батальйону “Донбас-Україна”. Повернувшись, розповідав про те, як тривожно там, на блокпосту, неподалік Попасної. Сепари, м’яко кажучи, розперезалися… Й ось нова зустріч і нова бесіда.

– Відпочивав після повернення додому недовго, всього півтора місяця. Побачив по телевізору, що наш батальйон – у Мар’їнці. Зателефонував до командира, а він і каже: “Приїзди, тебе тут бракує”. Тож знову облишив мирні справи, пішов у військкомат із проханням відправити на контрактну службу. 13-го липня був уже в Мар’їнці, – говорить воїн.
Мар’їнка – у так званій сірій зоні. До ворожих позицій – рукою подати. Найманці не вгамовувались ні вдень, ні вночі, нехтуючи мінськими домовленостями, бо гатили не лише “вісімдесятками” , а й 120-им, 152-им калібрами.
– Я не тільки нагадував бійцям правила надання першої медичної допомоги, ми виїздили на передову, “швидкою” привозили поранених, контужених і тих, кому допомога медиків уже була непотрібна. Із шістдесяти поранених п’ятдесят трьох повернули в стрій, за що отримали нагороди від командування. Допомагали й місцевому населенню. Коли у зв’язку з початком навчального року сторони домовились про перемир’я, стало спокійніше. Але противник не стріляв тільки в денну пору, вночі ж гатили, як і раніше, – згадує Ігор.
Нарешті дочекались ротації. Батальйон відправили в Лозову Харківської області. Ігор Бовшик, як і до цього, був медиком. Пригадує, як одного дня у санчастині земля загойдалась під ногами, і він повалився на підлогу, втративши свідомість. Медики констатували гіпертонічний криз, дали про себе знати контузії. Його відправили в шпиталь, де впродовж півтора місяця тривало лікування.
– Хіба там, на передовій, звертаєш увагу на те, що, скажімо, ні з того ні з сього почалася кровотеча з носа? Не впав же зранений, а контузія – то порівняно дрібниця, – каже боєць.
Перед новорічними святами “відремонтованого” воїна-медика відправили ще в одну “прірву” – на Світлодарську дугу. Там він і побратими знову “швидкою” доставляли поранених, хворих. 13 січня закінчився термін укладеного Ігорем контракту, чоловік повернувся додому.
– Трохи перепочину, наберусь сил, увійду в колію і повернусь на роботу в газонафтову компанію, – розмірковує співрозмовник і дякує за підтримку адміністрації підприємства, керівникам району, завідуючому районною аптекою Валерію Нещадиму – з чим би не звертався, постійно допомагали.
Роздивляємось зроблені на передовій світлини.
– Розкажу про один випадок. Чергував я на блокпосту під Мар’їнкою. Дивлюсь, звідти, з їхнього боку, наближається жінка з велосипедом, нав’юченим коробками й пакетами. “Розвідниця”, – промайнула думка. Крикнув: “Стояти!” А вона ніби не чує. Що було робити? Стріляти? Так це ж привід для сепарів на весь світ заявити, що українські вояки у мирних жителів стріляють. Тільки після кількох попереджень вона розвернулась і пішла геть. Помилки не було, жінка й справді виявилась розвідницею. Невдовзі по наших позиціях почався обстріл, – пригадує Ігор.
– Невже всі місцеві жителі в тих краях вороже, неприязно ставляться до наших військовиків? – цікавимось.
– Там люди настільки втомилися від війни, що багатьом усе байдуже, тільки б швидше настав мир, – відповідає Ігор. – А основна біда в тому, що ні українських газет не читають, ні нашого телебачення там немає, тільки “сепар-ТБ”. Ті ж неабияк навчились лити бруд та в усьому звинувачувати нас.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст

Print Friendly, PDF & Email [1]