Введення Пресвятої Богородиці до Храму знаменувало важливий етап у справі нашого Спасіння, адже стало початком Її духовної підготовки до майбутнього прийняття волі Божої та народження Христа Спасителя. Свято на честь цієї події православні християни відзначають 4 грудня.
Батьки Діви Марії, Іоаким та Анна, ще до народження своєї довгоочікуваної Дитини пообіцяли, що присвятять Її Господу. Коли Доньці виповнилося три роки, благочестиве подружжя приготувалося виконати свою обітницю. Вони одягли Марію у найкращий одяг і в супроводі друзів родини та дітей, співаючи релігійні пісні, повели до Єрусалимського храму, який на той час був головною святинею юдейського народу.
Іоаким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку східців, що вели до храму. Загалом їх налічувалося п’ятнадцять, і трирічна Марія сама, без сторонньої допомоги, піднялася до храму. Там її зустрів і благословив первосвященик. Потім, з натхнення Духа Святого, він увів Її у Святая Святих храму, куди, за юдейським законом, не мали право заходити навіть священики, окрім одного разу на рік, коли первосвященик приносив жертву за народ. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія – обрана отроковиця і достойна входити в найсвященніше місце. Їй наперед призначено Богом стати Матір’ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.
Після Введення Пречистої Діви до Храму батьки залишили Її там на виховання. При храмі Марія перебувала в постійній молитві та праці до чотирнадцятирічного віку. Так Бог готував маленьку Дівчинку на ім’я Маріам до великої мети – стати Матір’ю Спасителя Світу, Господа нашого Іісуса Христа. За Її подвиг самопожертви і смирення Церква пізніше назве Божу Матір чеснішою і славнішою навіть за небесних херувимів та серафимів.
Богослужіння цього дня в радісних тонах оспівує подію входу до храму, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву Її батьків. Глибоко догматична поезія у найкрасивіших порівняннях і символах оспівує Богоматеринство, Дівицтво, Святість і Заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться Вона як Божий храм: “Ти – храм Божий”, “храм освячений”, “храм, що має вмістити Сина Божого”, “храм живий святої слави Христа Бога нашого”, “престіл святий”, “жива світлиця Божа”…
У календарному циклі українського народу Введення завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань було накликати багатство та добробут на майбутній рік. Як і на Різдво, на Введення вважалося, що той, хто перший вранці прийде до хати, буде “полазником” (тим, хто приносить добро чи якесь лихо) на новий господарський рік. Тому сусіди, передусім жінки та старі хворі люди, стримувалися заходити на Введення зранку до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя. Недобре також, якщо хтось зі сторонніх приходить цього дня щось позичати.
Після Введення селяни вважали гріхом копати землю. Ця заборона тривала аж до Благовіщення.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.
[1]