Михайло Ломоносов (1711–1765) – російський учений-натураліст, поет, автор багатьох наукових відкриттів. Володів дванадцятьма іноземними мовами.
Майбутній енциклопедист народився 305 років тому, 19 листопада 1711 року на Півночі, в селі поблизу містечка Холмогори неподалік Архангельська. Родина була заможною. Батько-помор, Василь Дорофійович, мав кілька невеликих суден і ходив на них на риболовлю до Білого моря та Льодовитого океану. З ранніх літ хлопчик любив виходити з батьком у море, це вплинуло на формування уявлень юного Ломоносова про явища природи, загартувало його характер. Грамоті і читанню вивчився ще в дитинстві, що нечасто тоді траплялося у сільських дітей.
Дізнавшись, що батько хоче його одружити, в 19 років вирішує тікати з дому. Взимку вирушив пішки слідом за обозом із рибою, що прямував до Москви. Наздогнав подорожніх лише на третій день. Загалом дорога зайняла понад 3 тижні. Сповнений бажання вчитися, хлопець, видавши себе за дворянина, одразу вступає в Слов’яно-греко-латинську академію, що діяла при одному з монастирів. Узяли його до наймолодшого класу. Жити без батьківської підтримки втікачу було важко, та за 5 років він пройшов 12-річний курс навчання.
1734 року Ломоносов вирушає до Києва, де протягом кількох місяців навчається у Києво-Могилянській академії. Наступного року його в числі 12 кращих учнів направляють до Петербурга і зараховують студентом університету Академії наук. Згодом з групою російських студентів продовжує освіту в Німеччині. Молодий Ломоносов у Марбурзькому університеті вивчав технічні та природничі науки, іноземні мови та літературу. Там починає збирати бібліотеку античних і сучасних творів, працює в лабораторіях, проводить досліди.
У саксонському місті Фрайберг під керівництвом вченого Генкеля студенти опановували металургію і гірничу справу. Ломоносов посварився з наставником та повернувся в Марбург, де жила його наречена Єлизавета Цильх. 1740 року молоді люди таємно одружилися.
Після повернення на батьківщину Михайло став ад’юнктом Академії наук у фізичному класі. В науковому середовищі панували заздрість, сварки, переважна частина академічного керівництва складалася з німців, багато з яких були далекі від науки. Із головою академічної канцелярії Йоганом Шумахером молодий вчений постійно сварився, намагаючись довести свою правоту в різних питаннях. Доходило до бійок між академіками, Ломоносов навіть потрапляв під арешт. Захистивши дисертацію про метали, Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії наук. Однією з перших його ініціатив стала організація хімічної лабораторії, яку оснащував приладами власної конструкції.
Серед наукової спадщини Ломоносова є роботи з фізики, хімії, географії, астрономії, мінералогії, грунтознавства, геології, астрономії, історії і філології.
Згодом до нього прийшла слава поета. Гетьман Війська Запорозького, генерал-фельдмаршал, президент Російської академії наук Кирило Розумовський вручив вітальну оду авторства Ломоносова імператриці Єлизаветі, яка нагородила автора двома тисячами карбованців. Відтоді ломоносовські оди стали обов’язковою частиною всіх придворних урочистостей і захоплювали своїм стилем слухачів. Літературні твори писав різними мовами. Серед них – “Історія Російська”, трагедії “Тамара і Селім”, “Демофонт”, “Риторика” – перший в країні друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва, “Російська граматика”, вірші. У 1754 році він розробив проект будівлі Московського університету, який пізніше став носити ім’я вченого. Помер Михайло Васильович Ломоносов від запалення легень 4 квітня 1765 року, останній спочинок знайшов у Олександро-Невській лаврі.
Михайло Ломоносов увійшов у історію науки відкриттям закону збереження матерії, роботами з теорії кольору, створенням багатьох оптичних приладів і багатьма науковими відкриттями в різних галузях.
Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.
[1]