Цікава розмова з нагоди професійного свята з керівником потужної корпорації подекуди виявилася не зовсім святковою. Адже, як говорить генеральний директор ТОВ ІПК “Полтавазернопродукт” Юрій Мацак, нестабільність у всіх ешелонах влади передається суспільству, спричиняє неспокій та додаткову напругу.
Кіно на “Інтері”
Українськомовну версію знятих телеканалом “Інтер” презентацій журналістам показали у центральному офісі ТОВ ІПК “Полтавазернопродукт”, одного з найбільших об’єднань агропромхолдингу “Астарта-Київ”. Фільм дуже нагадує популярні в YouTube ролики, зняті десь у Нідерландах, – абсолютна геометрія з висоти пташиного польоту, квартали полів розлініяні рядками чітко за навігатором, працює новітня збиральна техніка: обмолот хліба, тюкування сіна, копання буряків. А зблизька – наші рідні лелеки на стерні.
Виробничі потужності тутешньої групи промислових підприємств згори також нагадують міні-Європу зі своїми виробництвом, переробкою, інфраструктурою. Зрештою географічно так воно і є. Як на практиці – говоримо з генеральним директором ТОВ ІПК “Полтавазернопродукт” Юрієм Мацаком та провідними топ-менеджерами – заступником директора Сергієм Шишацьким, головним агрономом Володимиром Лойком, головним інженером Володимиром Остапенком. Показники у тваринницькій галузі коментує зоотехнік з племінної справи Марина Кушнерук.
Тільки факти
Агропромхолдинг “Астарта-Київ”, підрозділом якого є “Полтавазернопродукт”, – найбільший виробник цукру і молока в країні. Після масштабної реконструкції Глобинський цукрозавод став одним із найефективніших у державі: може переробляти до 6 тисяч тонн коренів за добу. Тут працює 300 людей, у сезон – 580.
Біоенергетичний комплекс – унікальний об’єкт в економіці України, збудований за сприяння Європейського банку реконструкції і розвитку. Шляхом ферментації відходів цукрового виробництва та пожнивних решток він здатен виробляти до 150 тисяч кубометрів біогазу на добу, що еквівалентно 75 тисячам кубометрів природного газу. Цикл – замкнутий. Усе, що виросло на землі, після переробки в ріллю й повертається – у вигляді поживної субстанції, на дотик схожої на торф. У сезон цукроваріння комплекс забезпечує газом потужний цукрозавод на 50 відсотків від потреби.
Решту року газ подається на Глобинський переробний завод. Це підприємство – також знакове: більше 200 нових робочих місць, міжнародні норми екологічної безпеки, мільйони інвестицій. Його потужність дозволяє переробляти на високопротеїновий та соєвий шрот, кормову гранульовану оболонку 220 тисяч тонн сої в рік.
ТОВ ІПК “Полтавазернопродукт” у Глобинському та Семенівському районах орендує 30 тисяч гектарів землі, де працюють 9 його агрофірм і наймолодший підрозділ – елеваторне господарство “Глобине”. Традиційно найбільше сіється цукрових буряків, цьогоріч вони зайняли понад 6,5 тисячі гектарів.
Тваринництво утримується в 6 агрофірмах – 2358 голів ВРХ, з яких 1247 – дійні корови. Скажімо, в АФ “Троїцька” за 10 місяців надоєно від корови по 5,5 тисячі кілограмів молока. Для зменшення його собівартості дійне стадо омолоджується.
Фахівці в агрофірмах уже навчилися рахувати не лише врожайність чи кількість надоєних кілограмів, а й реальний прибуток від гектара чи кілограма. Досвідчений агроном ВП АФ “Імені Шевченка” у Святилівці Юрій Трисячний відзначений з нагоди професійного свята грамотою департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації. На тамтешніх супісках та солонцях деякі поля дали по 72–73 центнери пшениці з гектара. “Що він там робив – тільки сам знає”, – говорить Володимир Лойко про колегу. Біля таких фахівців набирається досвіду молодь. У агрофірмі “Троїцька” – молодий агроном Юрій Ясковець. Агрономічні служби змагаються між собою, а за підсумками в кінці року результати цього змагання отримають фінансове втілення у вигляді премій.
Заступник генерального директора “Полтавазернопродукту” Сергій Шишацький про настрій із нагоди свята розповів: “Якщо у мене є нормальна робота і стабільна зарплата, є впевненість, що ця робота з повним соціальним пакетом, оздоровчими путівками у санаторій, виплатами на народження, оздоровлення дітей буде й завтра, то й настрій – відповідний”.
“Кіно” протягом року знімали не лише про виробничі потужності, а й про людей, які тут працюють. У кадрі – пряма мова хліборобів, тваринників, спеціалістів середньої ланки. Юрій Мацак планує кожному працівнику презентувати фільм на диску – щоб пам’ятали і пишалися діти й онуки.
Про амбітні цілі та нові ідеї
– Отримувати врожаї ми вже навчилися, – розповідає Юрій Іванович. – Пшениця в цьому році більш як на 6 тисячах гектарів дала по 62 центнери на круг. Раніше “Героя Соціалістичної Праці” давали вже за 50 центнерів з гектара. Або за 5,5–6 тисяч кілограмів молока від корови на рік. Тепер цього вже мало. Чому ставимо такі амбітні цілі? Тому що в Нідерландах по 12 тисяч надоюють! Але там – інші підходи, ми аж настільки ще не “роботизувалися”. Корову в Україні споконвіку вважали годувальницею, майже членом сім’ї, тому й ставлення до неї відповідне.
За словами керівника, кожна досягнута ціль – це ланцюжок нових ідей. З чого починався біоенергетичний комплекс? Намагалися уникнути неприємностей з екологами, оскільки нікуди було дівати жом. Починали з експериментальної лабораторії. І – вдалося, сьогодні бактерії біоенергетичного комплексу споживають 1200 тонн жому за добу, виробляючи близько 5 тисяч кубометрів метану за годину. Але по закінченні сезону цукроваріння для потреб соєвого заводу такої кількості газу виявилося забагато. Збудували цех когенерації потужністю 0,5 мегавата, щоб надлишок біогазу перетворити на електроенергію. Експериментували, рахували, залучали іноземних фахівців. Зрештою з’ясувалося, що дешевше буде купувати газ природний для потреб виробництва, а біогаз когенерувати… й продавати за “зеленим” тарифом. І обсягів біогазу вистачить, щоб запустити електростанцію до 12 мегават, здатну забезпечити електроенергією майже все місто!
Усе це є у планах, агроном уже “чухає потилицю”, як “прогодувати” біоенергетичний комплекс. І стартував інший ланцюжок ідей. З’ясувалося, що бактерії охоче переробляють силос із сорго – посіяли. Вимахало те сорго таке, що не видно було в полі ні машини, ні комбайна. Культура дала аж по 600 центнерів з гектара, всупереч науковим прогнозам про 400– 450. Чим збирати такий урожай? Де і як зберігати? Який економічний ефект від впровадження нових ідей?
– Та амбітні плани потребують стабільності в державі. Вже зараз наша маленька когенераційна установка могла б робити свій внесок в енергосистему за “зеленим” тарифом. Але… ніззя – монополія, всі “Обленерго” – приватні і поки що не зацікавлені в інших постачальниках на цьому ринку, – говорить Юрій Мацак.
Буряки на крапельному поливі
Про це ноу-хау “Зоря Полтавщини” вже розповідала читачам. Наскільки воно себе виправдало, запитуємо Юрія Мацака.
– Оскільки ніхто в Україні крапельним зрошуванням цукрових буряків досі не займався, йдемо фермерським методом – потихеньку, – пояснює керівник. – Купили обладнання на 300 гектарів – використали. Валовий збір значно зріс, але цукристість тут дещо нижча. Проте якщо порахувати цукор з гектара, то вирощувати буряки на поливі дійсно вигідно. З іншого боку – недешево, і не лише через витратні матеріали. 100 чоловік по 70 днів вручну навесні розкладали а потім у кінці осені збирали в рядках стрічки для зрошування. Звісно, додаткові робочі місця – це добре, але дуже затратно. Попередні обрахунки показали: на поливі можна вирощувати близько тисячі центнерів коренів з гектара.
“Модне” запитання – несподівана відповідь
Цитую діалог:
– Чи можливе крупне товарне сільськогосподарське виробництво без хімікатів, органічне землеробство у таких масштабах, як у “Полтавазернопродукті”?
– Відповім запитанням на запитання. Чи можливо, щоб Ви, як жінка, носили одяг винятково полотняний?
– Теоретично – так. Іноді дуже хочеться, але надто вже він жмакається.
– Ось і відповідь: зробити це можна, але з практичної точки зору – навіщо? Мінусів більше, ніж плюсів. І коли декларуються стовідсотково екологічні методи господарювання, я лишаю за собою право сумніватися. Бо нашому здоров’ю інші фактори, скажімо, постійні розмови по мобільному телефону, загрожують значно більше – тільки споживання екологічно чистої їжі не продовжить значно життя у нашому індустріальному суспільстві.
Соціальне партнерство: хочеться взаємності
До розмови приєднується заступник генерального директора ІПК з соціальних питань Ірина Коваленко:
– Із 24 сільськими громадами укладено угоди соціального партнерства, за якими за кожен орендований гектар місцевий бюджет отримує 100 гривень. За майже 30 тисяч гектарів виходить близько 3 мільйонів гривень. Лише останні приклади такої співпраці – кабінет першої медичної долікарської допомоги в АФ “Троїцька”, де, крім того, оплачуємо ставку медпрацівнику. Тільки дитячих майданчиків по сільських радах цього року встановлено 11, вартість одного перевищує 60 тисяч гривень. У агрофірму “Семенівська” на 60 тисяч закуплено стоматологічного обладнання. Одна автобусна зупинка обходиться не менш як 10 тисяч.
Який би знаний мистецький колектив ми не запрошували на свята в села, кілька номерів обов’язково залишаємо місцевим аматорам – виступають і дітки, й дорослі. Безкоштовні атракціони для дітвори – це 10 тисяч гривень як мінімум. Там, де немає будинків культури, Дні села об’єднуємо з обжинками і відзначаєм улітку. В семи підрозділах святкуємо їх восени – в будинках культури. Бюджет одного такого свята – близько 100 тисяч гривень (без врахування премій). Тільки на заклади культури (системи опалення, ремонти) витрачено у Глобинському районі в цьому році 800 тисяч гривень.
Є ще й інший бюджет – благодійності, з якого допомога надається іншим сільрадам, районним установам та організаціям (райлікарня, РБК тощо). Це ще майже мільйон гривень. Наскільки будуть виправдані ці витрати, покаже час.
На запитання про плани на майбутнє генеральний директор ТОВ ІПК “Полтавазернопродукт” відповів коротко: “Потрібен спокій у державі. Ще рік-півтора не було таких болючих, як сьогодні, проблем у стосунках із пайовиками”.
Про наболіле
– Якщо раніше ми просто платили орендну плату нарівні з іншими орендарями, зараз з’являються елементи нечесної конкуренції і навіть “підстави”, – продовжує Юрій Мацак. – Конкурувати з фермерами чи одноосібниками непросто, бо холдинг працює прозоро, без жодних “конвертів”. Переконаний, відрахування на соціальну сферу, на потреби громад мають бути рівноцінними для всіх товаровиробників – пропорційно до орендованих площ.
Останні вибори показали, наскільки нестійке наше суспільство. Кандидати у передвиборній гонитві “проїхалися по вухах” виборців так, що деякі громади піддалися на популістські обіцянки-цяцянки. Зрештою виборча лихоманка минула, кандидати роз’їхалися (хто – з мандатом, хто – без). А по допомогу, окрім як до нас, знову звернутися ні до кого.
– Чи є прецеденти, коли пайовикам обіцяють золоті гори і люди “клюють” на це?
– Поодинокі, але, на жаль, є, – відповідає Ірина Коваленко, – у тому ж Пустовійтовому, на малій батьківщині Віктора Іванчика, засновника і генерального директора агропромхолдингу “Астарта-Київ”, де він і школу відремонтував, як лялечку, і спорткомплекс збудував. Забираючи паї, люди не задумуються, чи під силу буде фермерам, одноосібникам ремонтувати дороги, утримувати інфраструктуру, чи захочуть вони це робити. У селі Горби живе моя кума. Хотіла якось її на Різдво провідати, але по телефону почула: “Кума, не виривайся, бо в нас нікому й сніг прогорнути!”
Трактористи, спеціалісти, які мали на наших підприємствах добру заробітну й орендну плату, стають на ноги, купують техніку і… “Моїй сім’ї буде краще, якщо я землю заберу. А школу ви й так відремонтуєте”. Боляче від такої “філософії”.
– І що цікаво: у тих підрозділах, де рівень добробуту нижчий, усе значно спокійніше, – приєднується Юрій Мацак. – Там і дітей підвозимо, й школи-садочки годуємо, і свята проводимо, і все гаразд. У всіх школах теплі санвузли зроблені коштами агрохолдингу. Телевізори, комп’ютери – це ж для всіх дітей! Якщо я доповім Віктору Петровичу Іванчику, що тут збираються щось робити гуртом (той же спортивний комплекс у Глобиному), він дасть удвічі більше за інших. Тільки де ж те “гуртом”? Звідки у нас узялося таке ставлення?
“Шлях заради життя”
Таку назву має програма підтримки воїнів АТО та їхніх родин. Одну зі своїх колективно зароблених премій – 160 тисяч гривень – глобинські цукровари спрямували на придбання медичної техніки для Київського військового госпіталю. Для кожного мобілізованого на захист Батьківщини працівника чи пайовика бюджет корпорації передбачив повний комплект амуніції: якісна форма, бронежилет, шолом, захисні окуляри. Повна його вартість, за словами волонтерів, сягає 30 тисяч гривень. Коштом “Полтавазернопродукту” відремонтовано “КамАЗ” і два позашляховики, передано на передову автомобіль швидкої допомоги, запчастини для БТРа. Цьогорічних витрат на військові потреби ще не рахували, у минулому році на програму витрачено 700 тисяч гривень.
* * *
Насамкінець – цитата з відеопрезентації генерального директора агропромхолдингу “Астарта-Київ” Віктора Іванчика:
– Головне для нас – це люди, які працюють у компанії, які довірили нам земельні паї, які живуть там, де розташовані головні об’єкти нашої активності. Завдяки їм і для них ми ведемо наш бізнес.
І словам цим після усього почутого в ході тривалої розмови віриться.
Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”
[1]