Через кілька тижнів мине два десятиліття відтоді, як підполковник служби цивільного захисту Василь Васильович Губський прийшов у цю професію. На той час за плечима було навчання в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі, попереду – вступ на заочне відділення до Академії цивільного захисту України в Харкові. Розпочинав у рідному Гадячі інспектором державного пожежного нагляду в званні молодшого лейтенанта. А на сьогодні підполковник служби цивільного захисту Василь Губський уже сім років очолює Гадяцький районний сектор ГУ ДСНС України у Полтавській області і є одним із кращих керівників районних секторів Головного управління.
Цікаво, що на подвір’ї очолюваного підрозділу Василя Васильовича щодня зустрічає дерев’яна скульптура колеги-рятувальника (у захисному спорядженні, з пожежним стволом у руках) його власної роботи. Таке у Василя Губського захоплення – перетворювати у вільний від служби час звичайнісінькі безликі колоди на дивовижні фігури людей, тварин, мультяшних і казкових героїв.
На рахунку підполковника цивільного захисту Василя Васильовича Губського – сотні ліквідованих надзвичайних подій різного характеру. Як найтяжчі згадує пожежі на газоконденсатних свердловинах, які сталися у Гадяцькому районі в 2000-му та в 2004-му. Без зайвих пояснень зрозуміло, що приборкувати полум’я на таких об’єктах надзвичайно складно, вогняний факел сягає багатьох десятків метрів заввишки. Гасіння тривало близько тижня, працював зведений загін пожежників з усієї області.
Нині в підпорядкуванні начальника Гадяцького районного сектора ГУ ДСНС України у Полтавській області Василя Губського 24 співробітники. Після слів про це Василь Васильович додає несвяткове “на жаль”, адже такої кількості людей, на його переконання, вкрай недостатньо: відчувається брак особового складу на чергуванні. Років 5–6 тому, до скорочень, у кожному караулі було по шість чоловік, тепер залишилося по чотири. Це мало навіть для самого Гадяча, населення якого сягає близько 24 тисяч осіб, а якщо зважити ще й на техногенне навантаження в районі, на інші фактори…
Щодо очікувань від анонсованого міністром внутрішніх справ України Арсеном Аваковим реформування ДСНС в Україні, то після довгого зітхання Василь Губський каже: “Я то оптиміст”, та головне, щоб не вийшло так, як з іншими реформами в країні. Щоб усі заплановані новації не зводилися лише до подальших скорочень, яким передує ще й чимала психологічна напруга в колективах. Що справді вимагає змін, так це матеріально-технічне оснащення служби.
“Завдяки співпраці з районною та міською владою Гадяча наша частина забезпечена аварійно-рятувальним обладнанням, комплектами захисного спорядження (хоча їхня якість – це вже дещо інше питання). Минулого року закупили гідравлічний інструмент. Але ж потрібно ще й підтримувати в бойовій готовності техніку, яка служить уже по 30 років! Це проблема для рятувальників у межах усієї країни”, – говорить Василь Губський.
Інше болюче питання – нестача особового складу: “В нашій службі неможливо щось відкладати навіть на хвилину. Значить, хтось змушений виконувати не тільки свої обов’язки. А це позначається і на техніці безпеки, і на якості самої роботи”.
Підполковник цивільного захисту Василь Губський досить часто бере безпосередню участь у ліквідації пожеж разом зі своїми бійцями. Посада керівника районного сектора не зробила з нього кабінетного начальника. Як і раніше, він не цурається передової лінії вогнеборців, хоча нині в зоні його відповідальності – передусім організація успішної ліквідації надзвичайних ситуацій. Мотив активності простий і професіоналам зрозумілий. “Ну не можу я осторонь бути”, – говорить Василь Васильович.
У родині Василя Губського пожежників раніше не було. Батько працював водієм вантажівки, мама – швачкою, тож, говорить, ніхто з великими зірками на погонах його не протегував. Просто розумів, що всього має добитися сам. Життя навчило ще й цінувати розуміння в сім’ї, здоров’я та підтримку друзів. У вільний час, хоча його й обмаль, згадує про улюблену риболовлю чи мисливство. Половити рибу цього року вдалося… аж двічі. Щодо мисливства, то, говорить, іноді цілком достатньо просто побути на природі й поспостерігати за тваринами. Є у Василя Васильовича і вірний чотирилапий друг – німецька вівчарка Джек. “Навіть на роботу його беру – товариш”, – каже підполковник цивільного захисту.
П’ять років тому з’явилося у Василя Васильовича ще одне цікаве захоплення (прокинулися виявлені в школі здібності до малювання та креслення): за допомогою бензопили він випилює з дерева дивовижні фігури людей і тварин мало не в натуральну величину. Який герой “народиться” із чергової колоди, майстер знає одразу. Натхнення приходить під час відбирання матеріалу. “Находжу матеріал у різних місцях, наприклад, у лісі. В основному це прості відходи та залишки після планового вирубування, – зазначає Василь Губський. – Ще можна цікавий матеріал знайти в місцях спилювання аварійних дерев. Також часто друзі та знайомі, які знають про моє захоплення, пропонують забрати у них чергову колоду”.
За 5 років Василь Васильович виготовив десятки фігур, які прикрашають подвір’я друзів та родичів. Тепер обіцяє створити подібне диво й для своєї сім’ї, адже молодші доньки, Софійка й Оля (старшій Анні вже 21 рік), в захваті від таткового майстрування.
В середньому висота дерев’яних фігур, виготовлених Василем Губським, сягає понад півтора метра, а вага – близько 200 – 300 кілограмів! Найбільше майстер вподобав для роботи деревину дуба. Він, звісно, має велику вагу та складний в обробці, але у нього є значні переваги – це напрочуд довговічний матеріал, до того ж вироби з нього виходять дійсно казкові. “Коли випилюю фігури з дуба, то відчуваю на дотик і на запах усю велич та силу цього благородного і могутнього дерева”, – говорить Василь Васильович.
Інколи під час випилювання фігури майстер знаходить у деревині осколки боєприпасів часів минулих війн. Від такого ураження дерево в місці залягання осколку має характерне почорніння. Василь Губський ніби виконує хірургічну операцію: обережно видаляє метал та пошкоджену деревину і вже в утворену “рану” вживлює здорову деревину, шліфує та покриває захисними розчинами.
Гном, схожий на друга, здоровенний вепр, саблезуба білка з “Льодовикового періода”… Радіють люди, дивлячись на витвори майстра, радісно і йому. Але це, звісно, – рідкісні моменти відпочинку в напруженому ритмі життя “надзвичайника”, адже кожної хвилини хтось може потребувати допомоги його підрозділу й з надією набирати номер “101”.
Вікторія КОРНЄВА,
Світлана Рибалко.
[1]