Свого часу із вибором професії Микола Руденко не вагався, адже за приклад мав батька – Івана Сергійовича, який своє трудове життя присвятив ветеринарії. Понад сорок років він працював дільничним лікарем, завідуючим аптекою у державній ветмережі. Іван Руденко постійно дбав про свій освітній рівень, ознайомлювався з фаховими новинами, вивчав передовий досвід. Зазвичай Іван Сергійович розповідав синові про цікаві випадки з власної практики…
Нині Микола Іванович Руденко, який і сам уже має близько 40 років трудового стажу у ветеринарії, з вдячністю згадує ті настанови батька, який, на жаль, уже відійшов за межу вічності.
Династію Руденків доповнила й дружина Миколи Івановича, Ірина Іванівна. Зараз подружжя працює разом у Верхньоланнівській (Карлівський район) дільничній лікарні державної ветмедицини. Він – завідуючим, вона – лікарем. До сфери їхнього обслуговування входять кілька населених пунктів, агроформувань. Проводять профілактичні щеплення, діагностичні дослідження, ветсанекспертизу продукції, лікування тварин у приватному секторі. І, як зазначив в.о. начальника управління Держпродспоживслужби в Карлівському районі Олександр Ткаченко, виконують свої обов`язки на високому професійному рівні.
Руденки – щасливе подружжя, вони поруч і вдома, й на роботі. Разом вирішують сімейні та виробничі справи, радяться, допомагають одне одному. Їхні долі поєднали не лише почуття, а й спільна справа. А зустрілися юнак із Полтавщини і дівчина з Луганщини в студентських аудиторіях Харківського зооветеринарного інституту. Симпатія між ними виникла одразу, невдовзі й одружилися. Інститут закінчували вже разом із маленьким синочком.
Ірина Іванівна з теплотою згадує, як проходила виробничу практику у варварівському колгоспі “Дружба”, де тоді свекор завідував ветеринарною дільницею. Він ділився з молодим сімейством досвідом і наголошував: “Пам`ятайте – наша професія буде потрібна людям завжди”. Нині в цьому переконані й своєю сумлінною працею переконують інших ветеринарні лікарі Микола та Ірина Руденки.
Ольга ГОРЬОВА
Журналіст
[1]