Микола Миклухо-Маклай (1846–1888) – відомий мандрівник, антрополог, етнограф, географ, дослідник народів Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії, автор близько 160 наукових праць.
Микола мав українське коріння. Його родина отримала спадкове дворянство, яке заслужив прадід Миклухо-Маклая – уродженець Чернігівщини, запорізький козак Степан Миклуха, що відзначився при штурмі Очакова в 1788 році під час російсько-турецької війни. Дід, Ілля Степанович, дослужився до колезького радника.
Народився Микола Миколайович 17 липня 1846 року в Новгородській губернії, де його батько, Микола Ілліч, будував залізницю. Батько помер від туберкульозу в 41 рік. Дітей – Сергія, Ольгу, Миколу, Володимира і Михайла – мама виховувала в дусі поваги до різних національностей, адже родина мала російське, українське, польське й німецьке походження.
Глава сімейства не встиг вислужити пенсії, і Катерина Семенівна підробляла кресленням географічних карт. Саме тоді у Миколи виник інтерес до далеких земель.
У Петербурзі Микола продовжив навчання в гімназії. Через неуспішність і хворобу в двох класах сидів по два роки. Найкращими були оцінки з французької й німецької мов.
Згодом Микола як вільний слухач вчиться на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. За участь у студентських сходках був відрахований, і на гроші, зібрані студентським земляцтвом, він їде в Німеччину. У Гейдельберзькому університеті вивчає філософію, геометрію, фізику, переводиться на сільськогосподарський факультет Лейпцизького, потім на медичний – Йенського університету. Як асистент відомого зоолога Геккеля Миклухо-Маклай здійснює подорож на Канарські острови й у Марокко. Подорожує в Італію. Дізнавшись про завершення будівництва Суецького каналу, їде вивчати зоологію Червоного моря. Згодом повертається в Росію. Вивчає антропологію, етнографію, географію. Вступає до Російського географічного товариства і в 1870 році на військовому кораблі “Витязь”, спорядженому Морським відомством, відправляється в Нову Гвінею. Маршрут проліг із Кронштадта на Балтиці через Данію, Бельгію, Англію, острови Зеленого Мису, Бразилію тощо. Проводить два роки за вивченням побуту, звичаїв, релігійних обрядів аборигенів (папуасів). Початі на Новій Гвінеї спостереження Миклухо-Маклай продовжує на Філіппінах, в Індонезії, на островах Океанії. Досліджує життя аборигенів. За пропозицією Миклухо-Маклая у затоці Ватсон-Бей збудована Австралійська морська біологічна станція. У Новому Південному Уельсі Микола Миколайович одружився з молодою вдовою, англійською дворянкою, дочкою багатого землевласника Маргарет-Еммою Робертсон. У шлюбі народилися двоє синів: Олександр-Нільс і Володимир-Аллан.
У плани Миклухо-Маклая входили будівництво морської станції і російського поселення на північно-східному узбережжі Нової Гвінеї (Березі Маклая). Дослідник пропонував свою програму економічних і соціальних перетворень життя островитян. Із цією метою, прибувши в Одесу, добився аудієнції у царя Олександра III у Лівадійському палаці в Криму.
Виїжджав до Миколаєва і Малина, в маєток матері (нині місто в Житомирській області), де вивчав традиції слов’ян.
Згодом ще раз пропонував імператору “Проект Берега Маклая” як протидію колонізації острова Німеччиною. Отримав схвальну оцінку Льва Толстого. Царський уряд відхилив проект організації російської вільної колонії в Океанії, хоча на заклик пошуку бажаючих там оселитися відгукнулося чимало людей.
Миклухо-Маклай як міг боровся за права тубільців, проти колоніального поділу Нової Гвінеї, анексії Берега Маклая Німеччиною, виступав проти расизму і колоніалізму, звертаючись із цим питанням до урядів європейських країн.
Останню подорож до Австралії і Нової Гвінеї здійснив у 1887 році з дружиною та дітьми. Повернувшись до Петербурга, готував до друку перший том своєї книги “Подорожі”, влаштовував виставки. Після тривалих і виснажливих експедицій давалися взнаки хвороби. Лікувався під наглядом відомого лікаря Боткіна, помер у лікарні в Санкт-Петербурзі навесні 1888 року.
Миклухо-Маклай був членом наукових товариств кількох країн, виявив і описав чимало видів морських тварин і рослин. Пам’ять вченого і мандрівника вшанована в кількох країнах світу.
Підготувала
Анна ДОРОШЕНКО.
[1]