Славна Шар-гора знову покликала на традиційне свято “Козацької слави цілюще джерело”. Ще сонце не піднялося, а вже втоптаними стежками і в’їждженими шляхами повз ошатні оселі навколишніх сіл, уздовж зеленого буйнотрав’я, понад садками і лісовими смугами на гору в’ється вервечка людей, автівок та возів.
І ось нарешті, діставшись до місця, поринаєш в атмосферу справжньої святковості. Під звуки козацького маршу рухається колона гостей та учасників художньої самодіяльності, делегацій з сусідніх районів, козацьких старшин, представників духовенства на чолі з керівниками Козельщинського району. Традиційно підносять квіти до пам’ятного знака на честь 900-ліття першої згадки про Шар-гору та Говтву, вклоняються пам’яті про героїв-козаків, які в усі часи боронили рідний край.
Вітаючи учасників свята, голова Козельщинської районної держадміністрації Олександр Перепелиця, голова районної ради Юрій Марченко зазначили, що слава про наших волелюбних предків, несхитної волі козаків, живе й донині. Через козацтво ми творили й творимо нашу історію, і кожен з нас не тільки причетний, а й відповідальний за неї. Сьогодні Україна переживає найбільше випробування у своїй новітній історії – збройну боротьбу за незалежність та територіальну цілісність. У цій війні ми маємо полеглих і поранених, проте маємо й історичну перемогу – згуртовану націю, яка готова боротися за свої національні, соціальні й політичні права.
Козацьких нащадків того дня також вітали козацькі старшини Борис Гонза і Микола Гаража, єпископ Кременчуцький і Лубенський УПЦ Миколай, директор департаменту освіти і науки ОДА Олена Харченко, генеральний директор ТОВ “Агрофірма “Добробут”, депутат обласної ради Олександр Коваленко.
Високу відзнаку – медаль “Козельщинської Ікони Пресвятої Богородиці” – за увагу до церкви, заслуги перед Кременчуцькою єпархією УПЦ владика Миколай вручив генеральному директору “Полтавського ГЗК” Віктору Лотоусу, генеральному директору ТОВ “Агрофірма “Добробут” Олександру Коваленку, генеральному директору ТОВ “Біланівський ГЗК” Юрію Химичу.
[1]І ось на сцені – ватажок козацького повстання проти іноземних поневолювачів Яків Остряниця, яскраво і неперевершено втілений Ігорем Солдатовим. На зміну отаманові Якову Остряниці на сцену виходить гетьман Іван Мазепа, який належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю найвиразніше виявляли найвищу мету українського народу – прагнення волі й державності. Глядачі зацікавлено сприйняли фрагмент вистави Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В.Гоголя.
Неординарно було відтворено гоголівцями й картину бою козаків з турками. Гарматні постріли, дим і брязкіт шабель, жіночий плач і переможні марші – усе злилося і піднеслося над горою та й полетіло у степи широкі. Тут же, на місці бою, як своєрідний міст між минулим і сучасним зазвучали мелодії у виконанні дівочого духового оркестру “Роксолана” Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка. Усіх присутніх захопив показовий виступ кіннотників на породистих скакунах Дібрівського кінного заводу Миргородського району. Наїзники, молоді юнаки і дівчата, виступали то в українських костюмах, то у розкішних сукнях, то в одязі східних красунь, при цьому показуючи складні, а іноді й ризиковані трюки.
…Люд відпочивав, гуляв і веселився. Великі й малі гурти висідали на схилах, що ведуть до Псла, у ярах, під деревами, в наметах і просто на пеньках. Лилася зі сцени українська пісня, грали музики на всі лади, гарцювали коні, галасувала задобрена атракціонами дітвора, йшла жвава торгівля різноманітним крамом, печеним і смаженим.
А ондечки – справжня чудасія: довгошерстий цап, запряжений у воза, катає малечу. А за атракціонами хлопці гасають на квадрациклах. А ось поруч походжають три козаки з мультика “Як козаки сіль купували” – це ростові ляльки, у які одягнені бреусівські аматори.
Та повернімося до імпровізованої сцени. Тут виступали самодіяльні колективи Козельщинського районного й сільських будинків культури і клубів, культармійці з Нових Санжар, Глобиного, Кобеляк. І тут же народжується нова традиція – започатковується “Книга козацьких рекордів”. Й одразу ж народом обираються перші переможці: у номінації “Найдовша коса” – Єва Сюткіна з Малої Кохнівки; у номінації “Найвищий зріст” – велетень із Винників Микола Савченко (до речі, переможець Всеукраїнського конкурсу “Найбільша ступня в Україні”); у номінації “Умілі руки” – Ольга Хоменко, місцева спритна бабуся, яка найшвидше обчистила яблуко; у номінації “Найбільший кулак” – Василь Гончар із Михайликів.
Неподалік змагалися у силі й вправності спортсмени. Проходив відкритий районний турнір з армспорту, приурочений до козацького свята.
Побували на святі й цьогорічні переможці районного етапу та учасники обласних змагань Всеукраїнської гри “Сокіл” (“Джура”) – старшокласники Мануйлівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів під керівництвом наставника Сергія Ковшара. Милувала око традиційна, проте ще більш колоритна виставка-продаж умільців Будинку дитячої та юнацької творчості (директор – Ніна Калашник). До речі, розмальовані петриківським розписом бетонні плити споруд на Шар-горі – теж справа їхніх рук.
Любителі селфі й фотосесій також були задоволені. Облюбували креативних “козака” і “козачку” на вході на територію свята. Матеріалом для їх створення стали звичайні циліндричної форми тюки соломи. А взагалі про фотознахідки говорить на повну силу Інтернет – там уже виставлено чимало цікавого й пам’ятного.
Отож свято вдалося, у чому немала заслуга як небесної канцелярії (погода була сприятливою), так і організаторів: районної державної адміністрації та районної ради, зокрема відділу культури і туризму (начальник – Віктор Мокієнко), районного Будинку культури (директор – Тетяна Дикопавленко), постійних партнерів і активних учасників – Приліпської, Хорішківської, Говтвянської та Високовакулівської сільських рад (сільські голови Олексій Домаєв, Юлія Мутель, Ігор Семиволос, Світлана Лавренко) при активній підтримці надійних спонсорів – ТОВ “Біланівський ГЗК” та ТОВ “Агрофірма “Добробут”.
Свято відшуміло, але відчуття причетності до історії рідного краю, спогади про почуте й побачене ще довго не полишатимуть його учасників. А Шар-гора спочине від гамірного дійства, щоб наступного року знову зустріти всіх, кого об’єднав дух патріотизму й національної самобутності.
Тетяна БУТЕНКО
Журналіст
[2]