До Шишацької селищної об’єднаної територіальної громади увійшли 12 суб’єктів об’єднання: колишня селищна рада, що стала її адміністративним центром, та 11 колишніх сільських рад, які назвали старостатами. Це 75 відсотків території району. І тепер у районі є одна об’єднана громада та три, що лишилися осторонь процесу, – за так званим окремим списком.
Чим унікальна ситуація? Це третя за кількістю сільського населення в Україні громада, утворена об’єднанням селищної ради із сільськими. Скажімо, на Хмельниччині у процесі децентралізації одна громада об’єднала одразу цілий район, при цьому всі функції управління взяв на себе її виконком. У Шишаках усе не так однозначно. Тому й активність чиновників новоутвореної громади (у тім числі й законотворча) одразу вийшла на державний рівень: хочеш вижити – звертайся, куди тільки можна…
Оскільки напередодні інтерв’ю голова Шишацької об’єднаної територіальної громади Олександр Тутка відбув вивчати досвід децентралізації до сусідньої Польщі, за коментарями про результати втілення реформи на Шишаччині ми звернулися до першого заступника голови цієї об’єднаної громади Федора Дерія.
– Федоре Михайловичу, то що таке децентралізація на практиці?
– Мені особисто децентралізація нагадує світло в кінці тунелю. Воно попереду, а фари потяга – в спину. Є шанс спробувати добігти до світла самому або ж дочекатися, коли приїде потяг і неминуче всіх повезе, але не факт, що комфортно, і не факт, що швидко.
Шишачани захотіли скористатись можливістю й подалися попереду “паровоза”. Тепер біжимо з усієї сили. Наразі відчутних для населення результатів реформи ще немає, та вже з’явилося відчуття, що потяг таки відстає…
– А що буде з тими, хто вичікує?
– Те, що й у інших європейських країнах, – одного разу заснуть люди у своєму районі, а прокинуться в якійсь об’єднаній громаді, й не факт, що того ж району – кому куди виявиться ближче. Вже без будь-якої добровільності. Адже у програмі уряду записано, що Кабмін вживатиме заходів для створення дворівневої системи місцевого самоуправління. Це означає, що залишаться регіони (нинішні обласні центри) і спроможні об’єднані територіальні громади.
[1]OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Це виглядає, як європейська реформа для радянських людей, адже більшість із нас – родом із СРСР. І добровільність у Шишаках пройшла лише тому, що тут не було жодної дотаційної сільської ради – всі громади самодостатні. Якщо ж у сільраді не вистачає на зарплату, то з часом ніхто навіть питати не буде, чого там люди хочуть чи не хочуть.
– Хто став ініціатором шишацької децентралізації?
– Два наших депутати обласної ради – Віктор Миколайович Скочко та Валерій Ілліч Капленко – саме у децентралізації побачили можливість акумулювати кошти для вирішення місцевих проблем. Вони порахували податки, які сплачують наші сільгоспвиробники, і порівняли з розвитком нашої громади. Висновок став очевидним.
Агрофірма імені Довженка обробляє кілька десятків тисяч гектарів землі, це найпотужніший товаровиробник на території Шишацького району. У “Воскобійниках” – один із кращих у Європі молочних комплексів. А додайте ще й відому на увесь світ “Агроекологію” Семена Свиридоновича Антонця. Є й інші товаровиробники, розвинуте тваринництво, видобувна галузь, промисловість. Це й зарплати, і відрахування, і перевиконання бюджетів. Усе у нас є, а гідного життя – немає.
Депутати обласної ради й стали локомотивами процесу об’єднання. Спочатку поміркували удвох, потім зібралися ширшим колом. Люди не сприйняли б ніяких сторонніх “агітаторів” – ні з області, ні навіть із Кабміну чи парламенту. Щоб мати підстави й повноваження звертатися до людей, була спеціально створена громадська організація “Шишаччина”. Провели більше трьох десятків сходок по селах. Іноді натикалися на абсолютне несприйняття, вплив зацікавлених сторін. Адже кишеньковий голова сільради комусь вигідний завжди. Після об’єднання це стане неможливим, бо представники кожного села відстоюватимуть інтереси своїх виборців.
Подекуди збирали людей по 4–5 разів. Та, коли проаналізували проблеми, які люди підіймали на сходках, виявилося, що більшість бід – спільні, перерахувати найтиповіші вистачить пальців на одній руці. Для себе зробили висновок: якщо за найближчі роки із оцих п’яти пальців “розігнути” два-три, це буде перемога. Якщо п’ять – справжній прорив. Такими оптимістичними ми були, коли починали цю роботу…
– З якими плюсами й мінусами зіткнулися одразу?
– Якщо сумарний бюджет сільських рад до об’єднання загалом складав близько 40 мільйонів гривень, то бюджет об’єднаної територіальної громади склав понад 70. Однозначний плюс. Це без врахування додаткових 14 мільйонів 600 тисяч гривень субвенції на розвиток інфраструктури об’єднаної територіальної громади.
Але… Реформа поліції і децентралізація починалися одночасно. То скажіть, скільки разів по телевізору ви бачили нову поліцію? Безліч! А про децентралізацію – лише банери про владу на відстані витягнутої руки, та й годі. Слали м’яко, а спати виявилося – як завжди.
На першу зустріч у парламентському офісі реформ до нас запросили представників дев’ятьох міністерств на рівні заступників міністрів. За 10 днів до зустрічі ми направили їм 12 запитань. І на жодне (!) з них чіткої відповіді ми не отримали від жодного міністерства: ждіть, будемо вирішувати, працюємо. Але великий плюс – там ми отримали багато номерів телефонів та електронні адреси, тож тепер знаємо, до кого звертатися.
Перше, що було вирішено оперативно, – нам дозволили не дотримуватися місячного терміну на заповнення вакантних посад (не чекати місяць після оголошення конкурсу). Цю проблему вирішували уже не для себе, адже на той момент на ключові для формування бюджету посади вже переманили у штат кращих фахівців району за переведенням. По-друге, було переглянуто граничні суми на придбання меблів та оргтехніки для новостворених виконавчих органів.
Під час робочих зустрічей високопосадовці різних рівнів визнають, що недостатньо врегулювали правове поле для впровадження реформи. І ми щоразу не стільки просимо допомоги, як наполягаємо саме на законодавчому врегулюванні діяльності об’єднаних територіальних громад. Але якщо поглянути з іншого боку, то очевидно, що реформа децентралізації запізнилася на десятки років, і критикувати тих, хто щось робить, набагато легше, ніж взяти і зробити щось самому.
Скажімо, раніше нотаріальні дії виконував секретар сільради, за копійки у сільській раді посвідчувалися заповіти, реєструвалися шлюби… Повноваження старост у системі органів самоврядування – один рядочок у законі. Ми рішенням сесії вчинення нотаріальних дій поклали на старосту. А людину ж навчити, простажувати треба!
Або інше: нині наближаються вибори старост у нашій громаді, але законодавчо не закріплено поняття внутрішньої громади чи то старостату, бо ж сільрада – це не одне село. І якщо об’єднати кілька сільрад, то старост, які за законом мають бути у кожному селі, потрібно значно більше, ніж було голів сільрад. Наприклад, в нашій громаді необхідно понад півсотні старост, а у нас на один старостат (колишню сільраду) – один староста.
Ми напрацювали до півсотні змін у чинне законодавство, подали свої пропозиції в парламентський офіс реформ. Де вони зараз, не знаю. А тим часом із Мін’юстом – купа проблем. Староста на нотаріальні дії досі не уповноважений. То де ж обіцяне наближення публічних послуг? Ми це, звісно, налагодимо, – вже виготовили печатки, і старости це робитимуть.
Місяцями чекаємо команд від надзвичайно неповороткої бюрократичної машини. У всіх міністерствах гарантують, що закон про службу в органах місцевого самоврядування буде, але у кожному міністерстві обіцяють різний зміст.
– Яка інфраструктура перейшла у відання об’єднаної громади?
– Це 12 загальноосвітніх і 13 дошкільних навчальних закладів, 8 амбулаторій загальної практики – сімейної медицини та 10 ФАПів. Щоб не розривати надання медичних послуг жителям інших громад, ми зберегли структуру Центру первинної медико-санітарної допомоги, і тепер фінансуємо з місцевого бюджету його за потребою повністю. Навіщо? Інакше втратять ліцензії оті ФАПи та амбулаторії, що за межами нашої громади. За надання медичних послуг тамтешнім людям районний бюджет відшкодовує нам субвенцію.
До нас перейшла вся галузь культури з РБК, дитячою музичною школою та централізованою бібліотечною системою, що тепер іменується Публічною бібліотекою для дітей та дорослих об’єднаної територіальної громади. А ще – краєзнавчий музей, 12 клубних закладів по старостатах. Це все фінансується з нашого бюджету.
Специфіка полягає в тому, що об’єднані територіальні громади мають прямі стосунки з Державним бюджетом. Субвенція на освіту, охорону здоров’я приходить напряму нам. Ми самі розщеплювали її рішеннями сесій районної ради та об’єднаної територіальної громади на два рівні. Скажімо, на утримання ЦРЛ передавали частину коштів до районного бюджету. Обсягом наданих субвенцій забезпечили освіту на 60 відсотків, охорону здоров’я – не менше. Майже сім мільйонів гривень на освіту й медицину додали із власного ресурсу – тих коштів, за рахунок яких могли розвиватися.
– То куди ж спрямуєте оті додаткові 14 мільйонів гривень?
– Капітальний ремонт доріг внутрішнього сполучення у межах населених пунктів запланували на 7 мільйонів гривень, хоча доцільніше було б на цю ж суму провести ямковий ремонт. Але держава вирішила інакше. Тому на це додатково плануємо 3 мільйони гривень – вже з перевиконання бюджету за підсумками 6 місяців.
Другий пріоритет – капітальний ремонт усіх восьми амбулаторій загальної практики сімейної медицини і десяти ФАПів. Щоб привести усю первинну ланку у відповідність до вимог Міністерства охорони здоров’я, спеціальна робоча група профільного департаменту ОДА оглянула кожен з об’єктів, склала детальний звіт із переліком робіт: де розширити кабінети, де замінити сантехніку, відремонтувати дахи тощо. Скрізь треба утеплювати покрівлю та фасади. Загалом вийшли на цифру понад 5 мільйонів гривень. За кошти агроформувань, про що укладено відповідні угоди, уже триває капітальний ремонт у Жоржівському старостаті, завершено капремонт ФАПу у Воскобійниках. На наші плечі лягає ремонт центрального офісу Центру ПМСД.
Наступний напрямок – опорна школа. Для цього взяли участь в обласному конкурсі на створення опорної школи на базі Шишацької і виграли його. Потрібно сформувати такий навчальний заклад, який міг би конкурувати, скажімо, з Шишацькою обласною гімназією. Виділяємо на це мільйон, свій внесок зробить держава. Усвідомлюємо, що на перше місце треба ставити саме якість освітніх послуг.
Гарна школа І–ІІІ ступенів у нас у Воскобійниках, до її благополуччя усіх зусиль докладає місцеве господарство. Є і наповнюваність, і спеціалізація, є спортивний майданчик зі штучним покриттям і сучасний спорткомплекс. Діти змагаються з баскетболу, сумо на міжнародному рівні. Прекрасна школа у Сагайдаку – її вихованці виборюють почесні місця на предметних олімпіадах, у Малій академії наук. Зрозуміло, що зробити за один рік опорними три школи не зможемо, та й не тільки у грошах справа. Треба бачити перспективу їх наповнюваності. Щоб підвозити дітей, треба відремонтувати дороги.
Одночасно плануємо реорганізацію кількох шкіл у НВК (початкова школа – дитсадок). У кількох селах це вже зроблено.
– Схоже, 14 мільйонів не вистачає…
– Потужна інфраструктура диктує додаткові потреби. На фінансування колишнього районного, а тепер нашого, терцентру цьогоріч виділили понад 5 мільйонів гривень. Соціальні послуги, як і медичні, надаємо усім жителям району, а районний бюджет відшкодовує вартість обслуговування мешканців отих трьох сільських рад.
Іще один надважливий напрямок – передбачене планом соціального розвитку автобусне сполучення між старостатами. Готуємо інвестиційний проект “Сільський автобус”. За рахунок власного ресурсу хочемо придбати 2–3 автобуси, які б перекривали всю територію громади трьома рейсами. Послуги з перевезення надаватиме комунальне підприємство, яке створили на початку року, виділивши на це 4 мільйони гривень. Йому вже передані всі шкільні автобуси. Наш відділ соціального захисту відшкодовуватиме кошти за пільгові перевезення. Відбудеться це не завтра, але то – ще один із записаних на сільських сходках пунктів, дуже для людей важливий. Бо більшість послуг, банкомати – все у селищі. А люди сприймають покращення життя за простими показниками: банкомат, магазин, холодильник. Є села, звідки доїхати на таксі – 150 гривень.
У кожному старостаті ввели по одній посаді із благоустрою. Створили дві мобільні групи – з бензопилами, мотокосами, трактором, вантажівкою, зварювальним агрегатом. Щоб навесні швидко навести порядок, ці групи виїжджали на підмогу в села, у кожному попрацювали по два дні.
– Схоже, “закручується” процес потужно. Наскільки відчутна допомога з боку держави піонерам адмінреформи?
– Сказати, що підтримки немає, не можна, про фінансовий бік я вже розповів. А тепер уявіть, наскільки зросли видатки! Ми фінансуємо із власних ресурсів культуру, дофінансовуємо майже на 40 відсотків освіту, на стільки ж – охорону здоров’я. Утримуємо виконавчий апарат. Стосовно ж дублювання функцій зауважу, що виконавчі органи РДА на три сільські ради утримуються за рахунок Державного бюджету. І жодна посадова особа наразі не скорочена, збереглися і структура, й зарплата. Станом на 1 січня цього року перевиконання районного бюджету за 2015 рік було з території 15 сільських рад. Ми пішли на свій бюджет, а перевиконання у розмірі трьох мільйонів залишилося… на три сільські ради.
– Так це ж лише на один рік!
– Так нам же цей рік пережити треба, а людям хочеться кращого життя сьогодні, зараз. Хоча ніхто не обіцяв, що буде легко. Скажімо, на жоден об’єкт медичної галузі немає проектно-кошторисної документації. Тільки на її виготовлення треба 240 тисяч гривень. Плюс оформити право власності, технічну документацію.
Коли департамент охорони здоров’я ОДА виграв транш Світового банку на закупівлю сучасного обладнання, з’явився шанс і нам отримати медичну апаратуру новітніх зразків. Але це – якщо приведемо у відповідність до норм і вимог усю первинну ланку й відремонтуємо центральний офіс. Зі шкури вилазимо, щоб устигнути, працюємо над проектно-кошторисною документацією, нас розуміють наші агроформування, усі згодні допомагати.
– Наскільки глибоко розуміють мешканці громади все, що відбувається?
– По-різному. Із молодих, енергійних створено дорадчий орган – молодіжну раду. Запрошували до неї усіх бажаючих з усіх старостатів. Останній суботник показав, наскільки це ефективно – молодь фонтанує ідеями, проектами. З5 юнаків та дівчат з усієї об’єднаної громади з’їхалися, щоб навести лад у зоні відпочинку біля річки. Організували їм кашу. Хочеться, щоб у них не опускалися руки, щоб відчували важливість і потрібність усього, що вони роблять. Провели цікавий захід, приурочений до Гоголівських днів.
А вдячність буває різна. Ще до об’єднання депутати нашої селищної ради вирішили виділити гроші на штучну ялинку. Стару, зі звареним із труб стовбуром, у народі давно охрестили “крокодилом”. Купили. Височезну, на багато років, з огорожею, 36 метрів гірлянди. Поставили. Де ми тільки не були із цією ялинкою… І в прокуратурі, і в усіх соцмережах. Тільки ледачий не критикував, щось вивчала-люструвала громадська рада. Я працював тоді юристом селищної ради, так переживав, наче собі її поставив за казенні гроші, хоча сам у сусідньому селі живу. Щодня мене голова намагався заспокоїти. Поки була погана ялинка, і ми були коло неї погані. Купили з перевиконання бюджету гарну, яка вмикається разом із вуличним освітленням. Діти задоволені, батьки задоволені, всі фотографуються… і ми, як обпльовані, у Фейсбуці! Якісь кореспонденти телефонують, допитуються, скільки грошей витратили. Питаю їх:
– А скільки коштує ялинка у Полтаві?
– Так то ж у Полтаві…
– А у нас що, діти дурніші, гірші чи “дешевші”?
А якось увечері приходить жіночка з малим дитям до кабінету голови. Його не було, запросив до себе почекати. А вона: “Нічого мені не треба, тільки кому за ялинку спасибі сказати?” Аж клубок у горлі став. Кажу: “Говоріть мені, передам”. Діждався-таки голову, передав, і обом одразу полегшало.
Хочу сподіватися, що зараз ми проходимо найважчий етап: п’ятий місяць ні вихідного,
ні прохідного, руки іноді опускаються. Надія тільки на потужну команду однодумців, яку ми сформували із самого початку і яка зміцніла в боротьбі. Наразі маємо глибоке переконання в тому, що за спроможними об’єднаними територіальними громадами майбутнє нашої держави.
Ольга ЩЕГЛОВА.
[2]