Іще з часів Київської Русі день пам’яті преподобного Олексія, чоловіка Божого, був особливим для наших благочестивих предків. У церковному календарі він припадає на 30 березня.
Майбутній подвижник з’явився на світ у Римі й був довгоочікуваною дитиною, про народження якої батьки багато років молили Господа. У юному віці він почав строго дотримуватися постів, роздавати милостиню і таємно носити під багатим одягом волосяницю. У нього рано прокинулося бажання покинути суєтний світ і служити Єдиному Богу. Батьки ж бачили його майбутнє світським і знайшли для сина наречену.
Після заручин Олексій зняв із пальця перстень і віддав дівчині зі словами: “Збережи це, і нехай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя”. Таємно залишивши дім, він відплив на кораблі в Месопотамію. Потрапивши до міста Едеси (попередник сучасного міста Шанлиурфа на південному сході Туреччини), Олексій роздав усі свої гроші жебракам і залишився жити біля храму Пресвятої Богородиці на паперті. Преподобний споживав лише хліб і воду, а милостиню, яку подавали йому віряни, роздавав іншим.
Родина наполегливо шукала Олексія. Слуги його батька Євфиміана побували також і в Едесі, але не впізнали в бідолазі на паперті свого господаря. Так преподобний прожив сімнадцять років. Одного разу паламарю церкви, біля якої подвизався святий, було откровення: Матір Божа через святу Свою ікону звеліла ввести в храм “чоловіка Божого, достойного Царства Небесного”. Паламар довго не міг зрозуміти, хто є тим праведником, аж поки Голос від ікони вказав йому на убогого на церковній паперті.
Багато людей почало тоді шанувати Олексія. Але він вирішив тікати від слави, тож, як і колись, таємно сів на корабель. У сильну бурю судно випадково прибилося до берегів Італії. Преподобний вирушив до Рима, прийшов у рідний дім і попросив у свого батька прихистку. Олексія ніхто не впізнав, але місце в помешканні для нього знайшли.
Живучи в рідному домі, блаженний продовжував постити й постійно молитися. Покірно терпів образи від батькових слуг. День за днем минуло сімнадцять років. Коли Господь сповістив Олексія про наближення часу його упокоєння, святий вирішив написати про всі події свого земного шляху й попросити у цих записках прощення у батьків та нареченої, яка так і жила в їхньому домі.
В останній день життя святого Олексія у соборній церкві Рима служив літургію Папа Інокентій в присутності імператора Гонорія. Під час служби з вівтаря несподівано пролунав Голос і повелів знайти чоловіка Божого, який відходить у вічне життя, щоб той помолився за місто. Кинулися шукати, але так і не знайшли. Звершуючи всеношну, Папа просив Господа вказати на угодника. Після літургії в храмі знову пролунав Голос, який звелів шукати його в домі Євфиміана. Коли всі дістались туди, святий уже упокоївся. У руці він тримав написаний рідним лист. Чесні останки святого Олексія, чоловіка Божого, від яких відразу ж почали відбуватися зцілення, поховали в церкві святого Воніфатія. Це було в 411 році.
Житіє святого преподобного Олексія, чоловіка Божого, стало одним з улюблених на Русі. Наші предки-хлібороби чекали дня Теплого Олексія з нетерпінням. Одягалися в святкове, вітали одне одного з весною і теплом. Працювати остерігалися – виняток був лише для пасічників, які за погідної днини виносили вулики з бджільника й молилися, щоб Бог послав гарне літо й, відповідно, багато меду.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.
[1]