Виповнюється 110 років від дня народження співачки, актриси, народної артистки СРСР Клавдії Шульженко. Більше 30 років її немає з нами. Народилася вона 11 (24) березня 1906 року в Харкові (за іншими відомостями – в селі Кущівка Чигиринського повіту Київської губернії (тепер – село Черкаської області).
Виросла майбутня зірка естради в Харкові. Батьки – бухгалтер управління залізниці Іван Іванович з дружиною Вірою Олександрівною – дали доньці ім’я римських аристократок. Іван Іванович Шульженко захоплювався музикою, грав в аматорському оркестрі, співав, маючи прекрасний баритон. Родина жила у флігелі на харківській Москалівці – районі, що належав відомому роду Квіток, зокрема родичам письменника Григорія Квітки-Основ’яненка. Населяли його відставні солдати-рекрути (москалі), які відслужили 25 років на царській службі. Колись там жив Василь Кричевський – автор проекту будівлі Полтавського губернського земства (нині – краєзнавчий музей його імені). А також уродженці Лохвиці брати Борис та Ісак Дунаєвські. Останній, відомий композитор, писав музику і для пісень Шульженко, працюючи разом з нею в драмтеатрі під керівництвом Миколи Синельникова. Доля і професія не раз зводили талановитих земляків – Шульженко та Дунаєвського.
Клавдія з дитинства мріяла стати драматичною актрисою. Влаштовувала вистави для сусідів просто у дворі. Цікавилася кіно, її кумиром була актриса, полтавка Віра Холодна. У 17 років, здійснивши свою мрію, вступила на роботу в театр. Крім того, співала в клубах і на літніх майданчиках. Вокалу навчалася у професора Харківської консерваторії Микити Чемізова.
Згодом дебютувала на сцені Маріїнського театру в Ленінграді. В її першій гастрольній поїздці сусідом по купе був музикант і куплетист з Одеси Володимир Кораллі (Кемпер) – майбутній чоловік, колега і батько сина Ігоря.
У 1940 році подружжя створило джаз-оркестр, який з початком Великої Вітчизняної став фронтовим ансамблем. Звістка про напад гітлерівців застала Клавдію на гастролях у Єревані. Повернулася в Ленінград. Відмовившись їхати з дитиною в евакуацію, жінка добровільно вступила до лав діючої армії і стала солісткою оркестру Ленінградського військового округу. Шульженко здобула визнання завдяки виконанню ліричних фронтових пісень, які вселяли в людей віру в перемогу над ворогом, допомагали вистояти: “Синий платочек”, “Давай закурим”, “Друзья-однополчане”… Під час блокади виступила в понад 500 концертах для солдатів. Отримала медаль “За оборону Ленінграда”. В День Перемоги, 9 травня 1945 року, співачку нагородили орденом Червоної Зірки.
Виступаючи в одному з госпіталів, Клавдія впізнала серед важкопоранених, обпалених танкістів своє перше кохання – друга юності, харків’янина Іллю Григор’єва. Колись хлопець складав вірші й жартував з її пісень, не відаючи, що це буде остання музика в його житті. Закінчивши співати, йшла до виходу й почула, як її назвали ласкавим іменем дитинства – Кунечка. За кілька хвилин бійця накрили з головою і вивезли з палати. Клавдія дізналася, що Ілля посмертно нагороджений орденом.
На свої виступи Клавдія Шульженко часто брала маленького сина. Втомлені бійці, побачивши дитину, всміхалися і згадували свої сім’ї. Глядачі попросили співачку виступати не у військовій формі, а в концертних сукнях. І вона завжди виконувала це прохання. Згодом Ігор розповідав, що якось артисти потрапили під обстріл: “Німецький літак пролетів так низько, що мама розгледіла обличчя пілота…”
Її пісні не раз рятували людей. На післявоєнному концерті отримала величезну корзину квітів і листа від льотчика-бомбардувальника. Військовий сповіщав, що був підбитий у бою й падав. Раптом почувши по радіо пісню “Мама”, яку співала Шульженко – наче привіт з дому, відчув жагу жити й побачити рідних. Знайшов у собі сили перетнути лінію фронту й приземлитися. В 1950-х роках шанувальниця її творчості написала, що пісням Шульженко зобов’язані життям двадцять дітей. Вихователька з малюками сховалася в укритті, а вночі не змогла зорієнтуватися й зрозуміти, в який бік іти. І тут до неї долинули тихі слова “Синего платочка”. Пішла на голос і врятувалася… Воєнні пісні принесли Шульженко всенародну любов і славу.
У житті, як на довгій ниві… Склалося так, що Клавдія Іванівна розлучилася із Кемпером, згодом стала дружиною кінооператора Георгія Єпіфанова. Він був на 12 років молодший і закохався в неї ще до війни. Довгий час збирав платівки, відвідував концерти й нарешті зважився підійти. Це була найвідданіша їй людина. Вони прожили разом 30 щасливих років…
Шульженко – учасниця культурної програми Олімпіади-80, лауреат Першого Всесоюзного конкурсу артистів естради, довгий час була членом журі фестивалю естрадної пісні. Загалом виступала на сцені близько шести десятиліть. Її порівнювали зі знаменитою Едіт Піаф.
Останньою роботою стали зйомки в телефільмі “Вас запрошує Клавдія Шульженко”. Померла співачка у 1984 році в своїй московській квартирі. У Харкові діє її музей.
Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.
[1]