- Зоря Полтавщини. Громадсько-політична газета - http://www.old.zorya.poltava.ua -

“Я б усе віддав, аби швидше війна закінчилася”

У  січні минув рік, як у Диканьці працює волонтерський центр. Відправляючи нашим хлопцям перші передачі на передову, ми називали себе диканським жіночим батальйоном. Із 18 вересня минулого року офіційно зареєстровані в районному управлінні юстиції як громадська організація “Волонтери Диканщини”. Але суть – не в назві. Пишемо до газети не задля піару: хочемо відзвітуватися перед земляками про зібрані кошти, виконану роботу, подякувати за щиру допомогу, адже серед людей існують різні думки і припущення щодо нас.
За минулий рік вдалося зібрати 37154 гривні (це кошти, принесені у спортзал “старої школи” чи кинуті в скриньки), з них 5061 гривню витрачено на барвники для виготовлення маскувальних сіток, 5555 гривень – на продукти харчування, 2973 гривні – на медикаменти, 15645 гривень – на придбання сіток і послуги, пов’язані з відправленням їх нашим хлопцям, ще 2167 гривень витратили на нитки, скотч, пальне, плівку (щоб не замерзати у спортзалі “старої школи”, плівкою затягли вікна). Усього витрачено 31402 гривні.
Крім того, диканські підприємці допомагали нашим військовим продуктами: надавали ковбасу, борошно, яйця, олію тощо. Не називаємо їхніх імен, щоб когось не пропустити і тим самим не образити. Тісно співпрацюємо із заступниками голови райдержадміністрації Вячеславом Лозою і Тетяною Біляєвою. Диканська центральна районна аптека надавала нам зеленку, йод, марганець, які ми використовували для фарбування тканини.
Свою роботу розпочинали з плетіння маскувальних сіток (відправили 139 штук), паралельно виготовляли “кікімори” для снайперів (29 штук). Збирали продукти, сушили овочі. А скільки відправили сухих борщів, супів, солених овочів, вінегретів, олів’є, салатів по-корейськи, налисників, пиріжків, печива, булочок, меленого сала з часником – не підрахувати. Улітку воїнам передавали свіжі овочі, зелень, цибулю, часник. Восени назбирали баклажанів, перцю, два дні переробляли їх, щоб збагатити раціон наших захисників. Якщо увечері побачите когось із нас з відрами чи мішком дорогою додому, не подумайте, що то собі “шабашку” несемо: варимо вдома по кілька відер овочів, аби наступного ранку приготувати з них хлопцям вітамінні салати.
Багато диканців із розумінням ставляться до проблем армії: допомагають грішми, продуктами, речами. Ми зберігаємо списки на багатьох сторінках, фіксуємо кожну принесену людьми копійку – від кількох до кількасот гривень. Перед Новим роком формували посилки з гостинцями, аж тут приходять хлопчик із дівчинкою, приносять печиво, мандарини. Самі не з’їли – поділилися з бійцями. Один чоловік у селищну раду доставив солідну передачу: копчену ковбасу й каву. “Як Вас звати?” – питають його, щоб десь відзначити. “Яка різниця, – відповідає. – Хай нашим хлопцям хоч трохи легше буде”. Дідусь приніс 130 гривень – акуратно складені одна до одної 10-гривневі купюри, які викроїв зі своєї мізерної пенсії. “Я б усе віддав, аби швидше закінчилася війна”, – гірко зауважив при цьому.
Січнева хуртовина, здавалося, паралізувала селище: ні пройти, ні проїхати. Аж тут на порозі – Ніна Панасівна Доннікова з чоловіком: принесли консервацію, тканину. За нею – її рідна сестра, Марія Панасівна Мороховець. Часто допомагає грошима, продуктами диканець Олексій Поломій.
Ми налагодили тісний контакт із лубенськими волонтерами – подружжям Ірини та Сергія Нагорних. Їхній син Денис служить у добровольчому полку “Азов” на Донбасі, а вони активно займаються волонтерською діяльністю, співпрацюючи з населенням, організаціями. Лубенці дали нам 500 мішків, нитки яких ми використовуємо для плетіння “кікімор”, оплатили вартість сітки (ще одну придбав нині покійний голова благодійного фонду “Диканщина” Віктор Гришанов). Основну частину зібраного для бійців відправляємо з Олександром Онищенком, коли в нього немає змоги, то допомагають лубенські волонтери, Наталія Матвійчук з Опішні.
Приємно, що на кожен наш заклик через газету відгукується значна кількість людей. Потрібні захисникам теплі шкарпетки – їх плетуть учні Диканської гімназії імені М.В.Гоголя, окремі свідомі громадяни несуть старі в’язані речі, які можна розпустити на нитки, шиють нижню білизну. Крім того, діти з неабиякою любов’ю виготовляють браслетики, обереги, до них ми вкладаємо надруковані молитву, патріотичний вірш – і дорослі бійці на передовій радіють їм, немов діти.
Саші Щербаню під Мар’їнку передали кілька відерець олів’є, вінегрету. Він, звісно, щедро поділився домашніми смаколиками з друзями. Зробили передачу 58-й бригаді під Авдіївку – сітку, продукти, валянки, шкарпетки, білизну. Віримо: наша турбота надає військовим сил, захищає їх та оберігає.
Ми розповіли лише про окремі епізоди допомоги від диканців, які найбільше вразили і запам’яталися. На жаль, не можемо назвати всіх поіменно, не ображайтеся, люди добрі. Отримуємо від хлопців вдячні sms, від яких тепліє на душі, розуміємо: наша спільна робота недаремна. “Спасибо вам огромное. Если бы не вы, не ваша вера в нас, не ваша помощь, нам было бы очень трудно”, “Мы вас любим, обнимаем, целуем ваши руки. Щиро ваш Плющ”, – пишуть хлопці. Вони не з Диканщини, але ми впевнені, що так само турбуються про наших дітей волонтери з інших куточків України.
Дорогі, рідні небайдужі диканці з добрими серцями! Щире спасибі вам за кожну передану гривню, продукти, речі. Без вас ми не змогли б надавати постійну допомогу бійцям, які захищають нашу з вами Батьківщину, зазнаючи холоду й голоду. Хто ще вагається, приходьте до нас у волонтерський центр, нових людей приймемо з великою радістю. До того ж у нас цікаво, багато позитиву: тут і новини, і сімейні історії.
Нині потрібні тканина для плетіння сіток, теплий одяг, валянки, в’язані шкарпетки, з продуктів найнеобхідніші морква, цибуля, буряк.
Підтримуймо хлопців і надалі, адже від них залежить доля України!

Ніна МОРГУНОВА,
Віра ОКСЬОМЕНКО, Галина ДЕРИМАРКО, члени громадської організації “Волонтери Диканщини”.

Print Friendly, PDF & Email [1]