Вона й сьогодні – мов жива душа Франції. Її пісні, її голос зачарували весь світ. І сьогодні про неї кажуть, що вона була живим відображенням людського горя, нестямним криком страждання, символом самотності. Її називали французьким горобчиком, її вустами співала сама Франція.
Легендарна співачка Едіт Піаф (справжнє прізвище – Гасьон) народилася наприкінці 1915 року в Парижі. Батько, Луї Гасьон, був акробатом, із початком Першої світової війни він пішов на фронт добровольцем, а в грудні 1915 року приїхав лише на два дні побачити дочку. Мати, Анетт Майяр, була цирковою артисткою, виступала під псевдонімом Ліна Марса.
1917 рік – мати віддає дочку на виховання своїм батькам. Бабуся й дідусь не балують внучку увагою і турботою. Вони навіть не помічають, що дитина абсолютно не бачить через уроджену катаракту. Того ж року Луї Гасьон приїхав у відпустку і забрав дочку, відвіз у Нормандію і віддав своїй матері Луїзі – куховарці в публічному домі. Луїза витрачає великі гроші на лікування дівчинки, але нічого не допомагає. 19 серпня 1921-го бабуся везе Едіт в Лізьє, до Святої Терези, в надії її вилікувати. Весь бордель молився святій Терезі за її одужання, і сталося диво: майбутня співачка прозріла.
Едіт дорослішає, і її віддають до школи. Але вчиться вона дуже недовго – батьки її однокласників не бажають, щоб їхні діти навчалися разом з дівчинкою, яка живе в публічному домі.
Луї Гасьон забирає дочку в Париж. Вони разом виступають на вулицях: він показує трюки, Едіт співає.
1929 рік – Едіт йде від батька і починає самостійне життя. Влаштовується на роботу в молочну лавку, але дуже скоро повертається до колишнього ремесла. Едіт пропонують співати в кабаре “Жуан-ле-Пен”, і вона з радістю приймає запрошення. Право виступати в дешевому кабаре було для неї в той час великим досягненням.
У 1932 році Едіт Гасьон знайомиться зі своїм черговим коханим – Луї Дюпоном, через рік у них народжується дочка Марсель. Едіт всю себе віддає роботі. На думку Дюпона, вона приділяє недостатньо уваги доньці, тож він забирає її в Едіт. Марсель “підхоплює” “іспанку” і потрапляє до лікарні. Кілька разів відвідавши дочку, захворіла й Едіт. Марсель помирає, а матері вдається подолати хворобу.
У 1935 році, розлучившись із Дюпоном і оговтавшись від депресії після втрати доньки, Едіт Гасьон знову співає на вулицях. Там її помічає власник кабаре “Жерніс” Луї Лепле і запрошує співати в свою програму.
Саме в “Жерніс” на Єлисейських полях Едіт Гасьон перетворюється в Едіт Піаф (“піаф” – по-французьки “горобчик”). Лепле вчить її співати з акомпанементом, складати і коригувати репертуар, учить, як триматися на сцені. Перші виступи проходять із колосальним успіхом.
1936 рік – Луї Лепле убито, й Едіт Піаф несподівано опиняється в числі підозрюваних, позаяк у заповіті він залишив їй невелику суму. Власники інших кабаре відмовляють співачці в роботі.
Через деякий час Едіт знайомиться з Реймоном Ассо. Він відроджує “велику Едіт Піаф”, продовжує навчати її професії співачки. Едіт знаходить власний стиль, виконує пісні, написані спеціально для неї і відповідно до її голосу й характеру.
1938 рік – виступ у найзнаменитішому мюзик-холі Парижа. Після прем’єри газети пишуть: “Учора на сцені “АВС” у Франції народилася велика співачка”.
1939 рік – початок Другої світової війни. Едіт Піаф розлучається з Ассо і починає працювати з режисером Жаном Кокто. Спільна постановка “Байдужого красеня” мала великий успіх. У 1941-му за цією п’єсою режисер Жож Лакомб знімає фільм “Монмартр на Сені”. Едіт Піаф виконує головну роль.
Період Другої світової війни – Едіт Піаф ризикує життям, виступаючи і перед окупантами, і перед французькими військовополоненими. Останнім вона разом з автографами передає продукти, зброю і все необхідне для втечі. Співачка втрачає обох батьків.
Після війни Едіт Піаф досягає справжнього тріумфу, вона стає символом Франції, найвідомішою шансоньє. На гастролях в Америці знайомиться з Марселем Серданом. Кілька місяців вони нерозлучні, незважаючи на те, що у Марселя є дружина і троє дітей. Невдовзі Сердан гине в авіакатастрофі. У Піаф починається важка депресія, вона зловживає алкоголем, займається спіритизмом.
Січень 1950-го – перший сольний концерт Едіт Піаф у залі “Плейель” у Парижі. У 1952-му Едіт за рік потрапляє у дві автокатастрофи. Має численні переломи, і лікарі, щоб полегшити її страждання, роблять уколи морфію. Піаф моментально потрапляє в залежність від наркотика. Одного разу під його впливом вона намагається звести рахунки з життям, але її рятує подруга.
У 1958 році Піаф почала виступи в концертному залі “Олімпія”. Успіх був приголомшливий. Після цього вона відправилася в 11-місячне турне по Америці, відтак знову виступала в “Олімпії”, потім вирушила в турне по Франції. Фізичні, а головне – емоційні навантаження підірвали її здоров’я. У 1961-му, у віці 46 років, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак печінки.
Але в 47 років до Піаф прийшло нове кохання. Її обранцем став 27-річний грек Тео. Він хотів вінчатися тільки в грецькій церкві, заради нього Піаф перейшла з римо-католицизму в православ’я. Разом з Тео Едіт була до самої смерті. Він пережив її на сім років, загинувши в автокатастрофі.
18 березня 1963-го відбувся останній виступ Едіт Піаф на сцені. Зал аплодував їй стоячи протягом п’яти хвилин.
11 жовтня 1963 року Едіт Піаф помирає в Парижі.
Підготувала Марія ВІТРИЧ.
[1]