На цьому знімку, зробленому минулого року, – учасник бойових дій на Донбасі Іван Черкун та волонтер Олена Власюк. З повагою і вдячністю колишній учень, голова Решетилівської районної організації воїнів АТО вручає своїй вчительці нагрудний знак обласної ради “За вірність українському народові” ІІ ступеня – за суттєву підтримку наших захисників на буремному Сході. Й наголошує: “…Війну без надійного тилу не виграти… Тож це – маленька частинка того, що повинна зробити держава за неоціненну допомогу, яку Ви надаєте фронту як волонтер…” Через кілька років після того, як Іван Черкун завершив навчання у школі, доля знову поєднала вчительку й учня на благородній і важкій ниві – захисту рідної землі.
Івана Черкуна в Решетилівській гімназії ім. І.Л.Олійника згадують не лише як успішного учня, а і як активіста громадського життя, “Містера гімназії”. У 2013 році він закінчив магістратуру Полтавської державної аграрної академії. Паралельно з навчанням пройшов армійський вишкіл. А потім став займатися підприємницькою діяльністю. Та мирні плани хлопця перервала війна на Донбасі.
Івана мобілізували 5 квітня 2014 року. Його разом із земляком Олександром Василенком направили у розвідувальну роту 93-ї окремої механізованої бригади. Після військового злагодження наші земляки відбули у зону АТО. Також у складі роти служив Олександр Коп’як із Колотіїв – один із кращих водіїв-механіків БМП цього військового підрозділу. На одному із блокпостів під Артемівськом Іван Черкун зустрів ще одного замляка із Решетилівки – Євгена Терещенка – з батальйону міліції особливого призначення “Полтава”.
Географія дислокації розвідувальної групи була надзвичайно широкою – від околиць на той час окупованих міст Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Попасної, Дебальцевого до Ясинуватої, Макіївки, селища Піски.
18 січня 2015 року 11 армійців, серед яких був і наш земляк, отримали завдання допомогти “вогнем” захисникам, котрі тримали оборону околиць Пісок. Відправилися туди на бойових машинах. Повною інформацією про ситуацію, що там склалася, не володіли. Не доїхавши буквально кілька метрів до своїх, потрапили в засідку, підірвавшись на фугасі. З екіпажу БМП, у якому був Іван Черкун, отримав важкі поранення водій, командир роти загинув на місці. Великі осколки вразили навиліт тіло і нашого земляка, але він зміг доповзти до іншої машини, де товариші надали йому допомогу. Важко переповісти ситуацію, яка тоді склалася. Ворог безперестанку поливав українські позиції “вогняним дощем”. Частки секунд вирішували життя хлопців, але вони все-таки змогли під прямими обстрілами противника не просто виконати завдання, а “витягти” з позиції 14 армійців, серед яких шестеро були поранені та троє загиблі.
Після півторамісячного лікування в шпиталі та реабілітації Іван Черкун знову став у стрій. Але брати участь в бойових діях уже не довелося у зв’язку з демобілізацією. Хоча ще деякий час він передавав військовий досвід молодому поповненню роти.
За бойові заслуги нагороджений нагрудним знаком Полтавської обласної ради “За вірність українському народові” І ступеня.
А вчителька Івана Черкуна Олена Станіславівна Власюк включилася у волонтерський рух відразу, як на Донбасі спалахнула війна. Вона налагодила зв’язок з відомим київським волонтером Іваном Богданом, який щотижня курсував у зону АТО, і стала передавати продукти, готувала “сухі” борщі. Все вивозила на таксі до автотраси Київ–Харків, де чекав її Іван Богдан. За час волонтерства жінка допомогла речами бійцям ЗСУ, Нацгвардії на чималу суму. Лише під час акції “Зігрій солдата” вчительці й волонтерці вдалося зібрати більше 7 тисяч гривень.
– Як Ви вийшли на Івана Богдана? – цікавлюся в Олени Станіславівни.
– Він – підприємець, а ще – професійний художник, і багато його робіт у фотознімках розміщені в Інтернеті, – відповідає вона. – На нього вийшов мій син, який першим у нашій сім’ї став допомагати захисникам України на Донбасі. Віталій передавав з Гонконгу, де нині мешкає, спершу кошти, пізніше – різні речі, необхідні бійцям. Іван Богдан доставляв усе безпосередньо солдатам, зокрема 93-ї, 95-ї бригад, які знаходилися на передовій. Разом з дітьми ми придбали 100 комплектів термобілизни, 70 флісових светрів з патріотичними написами, які віддавала безпосередньо в руки мобілізованим біля райвійськкомату під час чергових відправлень. Також надсилала Івану Богдану кошти, за які він купував американські берці (великими партіями обходиться дешевше). Спершу придбала 25 пар, вдруге – 7 пар і втретє – 12 пар, які відправляла на фронт нашим землякам “Новою поштою”. У посилку також пакувала печиво, цукерки, інші солодощі. Отримали це взуття і кілька армійців, які на той час були у відпустці. Віталій також придбав чималу кількість берців, які київський волонтер доставив у зону АТО.
Півтора року тому до сина поїхала і дочка. Святослава організувала там вихідців з нашої країни. Так створилася діаспора “Українці Гонконгу”. Вони налагодили зв’язок не лише з Іваном Богданом, а й з іншими волонтерами та з народним депутатом України, легендарним комбатом Семеном Семенченком. Мої діти приїжджали в Київ на зустріч із ним. Тоді передали необхідні на фронті тепловізори.
Олена Власюк також розповіла, що передачі у зону АТО їй часто допомагала готувати колега з села Плоске Таїсія Хриплива. Не стоять осторонь благородної справи і друзі, сусіди, знайомі, а також батьки її колишніх та нинішніх вихованців.
Людмила ДЯДЧЕНКО
Журналіст
[1]