На військовому полігоні Широкий Лан, що в Миколаївській області, трагічно загинув боєць АТО, машівчанин Станіслав Подалось.
Боєць був призваний по мобілізації 27 січня 2015 року. Тож до кінця служби залишалося пару місяців…
До жовтня Станіслав Подалось служив у 93-й окремій механізованій бригаді й побував за ці місяці у самісінькому пеклі: Широкине, Водяне, Піски. Там, на війні, Бог уберіг його від ворожої кулі…
Станіслав народився 18 жовтня 1977 року в Машівці. Закінчив місцеву школу. Отримав спеціальність водія-механіка. Деякий час працював механіком у ПСГ “Світанок”, пізніше – водієм у держустановах, приватних перевізників.
“Мені довелося навчати Славіка, коли він після початкової школи прийшов до четвертого класу, – розповідає класний керівник Ніна Миколаївна Цапенко. – Пам’ятаю його як доброго хлопчика, спокійного, добросовісного. А ще він був дуже товариською і веселою людиною. Був… Навіть подумати страшно, що гинуть наші діти”.
“Ми шоковані звісткою про трагічну смерть Стаса, – говорить однокласниця Станіслава Подалося Лариса Білоброва. – Дружили з ним ще зі шкільної парти. Завжди був життєрадісним, активним. Без нього не обходились жодні змагання чи КВК. На зустрічах однокласників часто згадували смішні випадки зі шкільного життя, які траплялися зі Славіком. Лише недавно він приходив у відпустку, говорив, що скоро демобілізується, ділився планами на майбутнє. Хорошою людиною був. Не віриться, що його вже немає…”
“Станіслава пам’ятаю енергійним, дотепним. Йому до всього було діло. З ним дружили й дівчата, і хлопці. Хочу додати, що коли б не зверталася до нього за допомогою, ніколи не відмовляв. Надійний був товариш. Дуже гірко, що так сталося. Сумуємо і найсердечніше співчуваємо рідним і близьким…” – говорить однокласниця Станіслава Оксана Ківа.
…Не передати словами горе рідних. Мати залишилася без сина, без батька – діти… Проклята війна…
Низький уклін родині Станіслава, найщиріші співчуття мамі Вікторії Анатоліївні. Душевний біль цієї втрати не виміряти, горе – не виплакати. Нехай земля буде для воїна пухом, а душі його – вічний спокій…
Валентина ПАТИК
Журналіст
[1]