Преподобного Саву Освяченого віряни молитовно згадують 18 грудня. Його вшановують і як засновника монастирів, і як автора першого статуту церковних служб. 19 грудня відзначається свято на честь Святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, Чудотворця. Із-поміж великих угодників Божих він користується особливою любов’ю нашого народу. В Україні налічується величезна кількість Свято-Миколаївських храмів. Із нетерпінням на день Святого Миколая чекає українська малеча, адже вірить, що Чудотворець наділить усіх слухняних хлопчиків та дівчаток щедрими подарунками.
Свята Великомучениці Варвари (17 грудня), Преподобного Сави та Святителя Миколая в народі називали Миколиними святами.
Преподобний Сава Освячений народився в V столітті у Кападокії (територія сучасної Туреччини) в благочестивій християнській сім’ї. Його батько Іоанн був воєначальником. Відбувши у службових справах до Александрії, він взяв із собою дружину, а п’ятирічного сина залишив на дядькову опіку. Коли хлопчику йшов восьмий рік, він вступив до монастиря святої Флавіани, який знаходився поблизу. Сімнадцятирічним юнаком прийняв чернечий постриг і був таким ревним у пості й молитвах, що отримав дар чудотворення.
Згодом Сава перейшов у палестинський монастир Пасаріона Великого, а після знайомства з Євфимієм Великим – у відому своїм суворим чернецьким статутом обитель Мукеллік. Тут провів 17 років у послуху в старця-подвижника Феоктиста. Коли ж той відійшов до Господа, усамітнився в печері, залишаючи її тільки по суботах для участі в богослужіннях.
Преподобний Євфимій уважно слідкував за життям Сави і, помітивши, як він духовно виріс, став брати його з собою в пустелю Рув (біля Мертвого моря). Вони виходили 14 січня і перебували в ній до Неділі Ваїй (Вербної). Після смерті Євфимія Великого святий Сава пішов з лаври й оселився в печері поблизу обителі преподобного Герасима Йорданського. Через кілька років до нього почали збиратися учні – всі, хто бажав чернечого житія. Так виникла Велика лавра. За вказівкою з Неба (через вогненний стовп) ченці влаштували в печері церкву.
Загалом у Йорданській пустелі Сава заснував сім монастирів. Багато чудес було явлено за молитвами преподобного: посеред лаври забило джерело, під час засухи пройшов рясний дощ, відбувалися зцілення хворих і біснуватих.
Преподобний Сава відомий також тим, що написав перший статут церковних служб, так званий “Єрусалимський”, прийнятий всіма палестинськими монастирями. Святий мирно відійшов до Господа в 532 році.
***
Святий Миколай з’явився на світ, імовірно, у 257 році по Різдву Христовому в лікійському місті Патара (територія сучасної Туреччини) у родині благородній і заможній, яка вирізнялася милосердям до знедолених. Із самого дитинства подвижник був сповнений благодаттю Святого Духа – постував, виявляв стриманість, схильність до усамітнення, натхненно вивчав Святе Письмо. Спостерігаючи за богоугодним життям юнака, його рідний дядько, єпископ Патарський Миколай, висвятив племінника на пресвітера.
Після смерті батьків Миколай роздав свою спадщину бідним. Він із любов’ю піклувався про тих, хто потребував допомоги, але соромився попросити. Дізнавшись про гірку потребу й убогість одного з жителів міста, Святий Миколай врятував його від великого гріха. Маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на блудодіяння для порятунку від голоду. Святитель, переживаючи за грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував сім’ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, Святий Миколай завжди прагнув зробити це таємно і приховати свої благодіяння.
Одного разу він вирушив поклонитися місцям, позначеним чудесами Іісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, вирішив назавжди піти в пустелю і присвятити себе служінню Господу постом, неспанням і молитвою. Але подвижник був зупинений Божественним голосом, який утримав його від такого наміру, й звелів повернутися на батьківщину. Повернувшись в Лікію, святитель вступив до братської обителі, яка називалася Святим Сионом. Проте Господь знову сповістив Миколая про інше його призначення: у чудесному видінні святому явився Спаситель і вручив Святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Матір поклала на нього єпископський омофор. Невдовзі, після смерті місцевого архієпископа, Миколай був вибраний єпископом Мир Лікійських.
Покликаний пасти Церкву Божу в архієрейському сані, святий залишався для пастви прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх. У час гоніння на християн він силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, за що був кинутий до в`язниці, де стійко терпів і голод, і знущання, підбадьорюючи власним прикладом інших. Із початком правління святого рівноапостольного Костянтина Миколай був повернений до своєї пастви. У 325 році був учасником
І Вселенського Собору, який прийняв Нікейський Символ віри.
У подвигах любові до Бога і ближніх минуло все земне життя Святителя Миколая, який перейшов у вічність 19 грудня 342 року й був похований в соборній церкві міста Мири. У 1087 році його мощі були перенесені до італійського міста Барі, де знаходяться й нині.
Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, швидкого помічника усіх, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відвертав смертну кару від невинних, зціляв недужих, виводив людей із злиднів. І нині він приходить до тих, хто просить його допомоги й заступництва від біди.
За давньою українською традицією, на Миколая господарі збиралися, щоб зварити пшеничного пива. Скликали гостей і всі весело, з піснями, їздили на санях довкола села. Дітям цього дня дарувалося особливе печиво – “миколайчики”. Із нагоди свята батьки вночі клали малечі під подушки гостинці, зберігаючи у таємниці свою причетність до подарунків, щоб діти вірили в чудо, завершуване Святим Миколаєм, і вчилися у нього милосердя. На щастя, ця традиція відновлена й нині.
Щодо спостережень за погодою, то в Україні в цей час зазвичай випадають великі сніги, починаються люті морози, замерзають ріки.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.
[1]